Як навчитися довіряти Богові…

Я налила собі склянку крижаного лимонаду, загострила олівець, дістала Біблію і з ентузіазмом приступила до виконання домашнього завдання. Незадовго до цього викладач літніх Біблійних курсів доручив нам принести на заняття звіт про те, що Послання до Римлян учить про віру. Завдання здалося мені легким, і я була впевнена, що швидко з ним впораюся.

Але на мене чекав сюрприз. Незабаром я виявила, що слово «віра» зустрічається в Посланні до Римлян так часто, що вивчення кожної згадки займе більше часу, ніж я думала.

Визначення віри

Поки я читала всі уривки з послання, які говорять про віру, я впіймала себе на питанні: «Віра – це напевно найважливіше в моєму житті, але як її описати? Що таке віра?»

Мої думки відразу ж перемістилися в той час, коли вісім років тому я поступила на роботу в християнську організацію Кемпус Крусейд фор Крайст. Тоді я ще не розуміла, що таке життя по вірі. «Відтоді я встигла так багато зрозуміти», – подумала я. Але навіть незважаючи на всі мої знання про віру, мені довелося визнати, що я все ще не можу дати їй визначення.

Я знала, що в Біблії віра згадується сотні разів, наприклад: «Праведний вірою живий буде» (Рим. 1:17), і «Ця перемога, що перемогла світ, – віра наша» (1 Ін. 5:4). Але я була здивована, що я не можу дати своє власне визначення цьому слову, сформульоване звичною мовою. Я ніколи не намагалася закінчити фразу: «Для мене віра – це ________».

Я помолилася: «Господи, а яке визначення віри дав би Ти Сам?»

На думку відразу спала історія, в якій Ісус говорить про когось: «І в Ізраїлі не знайшов Я такої віри». Що ж Ісус розцінив як «таку» (тобто, велику) віру?

Я швидко проглянула уривок у 7-му розділі Євангелія від Луки про сотника, який вирішив повірити, що Ісус сильний зцілити його вірного і відданого слугу, який був при смерті. Сотник сказав Ісусові: «Скажи тільки слово, і одужає слуга мій» (Лк. 7:7). Потім сотник використовував приклад з особистого життя, який відкривав його власне розуміння того, що означає вірити комусь на слово і коритися.

Сотник перед Христом, Себастьяно Річчі

У відповідь на це, Ісус звернувся до натовпу, що йшов за Ним, і сказав: «Кажу вам, що навіть в Ізраїлі Я не знайшов такої віри» (Лк. 7:9). Створюється враження, що найвищий прояв віри – це просто повірити Йому на слово.

Чи підтверджується таке визначення іншими уривками Писання? Оскільки 11-й розділ Послання до Євреїв відомий як галерея слави героїв віри, я звернулася до нього.

Вірити Богові на слово

Після багатократного перечитування розділу і численних повторень слова «вірою», я почала розуміти, що всіх згаданих у цьому уривку героїв об’єднує одне: про кого б не заводив мову автор Послання, кожен біблійний персонаж просто вирішив повірити Богові на слово і послухатися Його вказівки. І кожен з них увійшов до історії завдяки такій вірі.

Наприклад, Бог повелів Ною побудувати ковчег. Хоча на землі жодного разу до цього не було дощу, Ной повірив Богові на слово і виконав Його вказівку (Євр. 11:7).

Бог сказав Авраму переселитися в далеку країну, яку мав колись отримати в спадок. Аврам повірив Богові на слово, покинув звичне життя і відправився в дорогу (Євр. 11:8).

Переселення Авраама, Гюстав Доре

Бог відкрив Саррі, яка давно вже була занадто стара для дітородіння, що вона зачне сина. Писання говорить, що вона «знала, що вірний Той, Хто обіцяв» (Євр. 11:11). Вона теж повірила Богові на слово.

Якими б не були обставини, незважаючи на всі аргументи логіки і здорового глузду, незалежно від переживаних почуттів, кожен герой віри в 11-му розділі Послання до Євреїв повірив Богові на слово і вибрав послух Йому.

Я замислилася: «Якщо 7-й розділ Луки і 11-й розділ Євреїв показують приклади великої віри, чи є уривок, який ілюструє відсутність віри?»

Потім я згадала випадок з 4-го розділу Євангелія від Марка, коли Ісус щойно закінчив напружений день вчення на березі моря Галилейського. Він повелів учням перепливти на інший берег. Спочатку вони довірилися Його слову, сіли з Ним у човен і відправилися на протилежний берег. Але коли здійнявся шторм, вони злякалися і засумнівалися в тому, що вони зможуть вибратися на берег. Коли Ісус запитав їх: «Чому не маєте віри?» (Мк. 4:40). Він міг з таким же успіхом сказати: «Чому ви не вірите Мені на слово?»

Я завжди любила перший вірш 5-го розділу Євангелія від Марка: «І прийшли на другий берег моря». Слова Ісуса виявилися істиною.

Завдяки вивченню цих трьох уривків я прийшла до простого і зрозумілого визначення віри: «Віра – ця довіра Божому Слову». Я все ще не була впевнена, чи встигну я написати повний звіт про всі згадки слова «віра» у Посланні до Римлян, але того дня я засвоїла щось, що пізніше стало дуже значним у моєму ходінні з Богом.

Що Бог каже про Своє Слово?

У мене залишалося ще одне питання. Якщо віра зводиться до довіри Божому слову, то що Бог каже про Своє слово? Відповідь я знайшла в самому Писанні: «Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть»  (Мф. 24:35).

Трава засихає, цвіт в’яне, а слово Бога нашого перебуватиме вічно» (Ісаї 40:8).

Засохне трава, і цвіт її одпаде; Слово ж Господнє перебуває повік” (1Пет. 1:24-25).

Ці вірші говорили мені про те, що все в житті може змінитися, але Слово Боже залишається незмінним. Його істина не змінюється. Я починала бачити, як віра в Божі обіцянки може чинити вплив на мене упродовж усього мого життя.

Наприклад, я схильна до глибоких і бурхливих емоційних переживань. Іноді я така щаслива, що мені здається, я ніколи більше не буду сумною. В інші моменти я така засмучена, що думаю, що в моє життя ніколи більше не прийде радість. А бувають часи, коли я майже нічого не відчуваю.

Проте якими б сильними і мінливими не були мої почуття, Боже слово:

  • більш істинне, ніж будь-які мої почуття
  • більш істинне за будь-який мій життєвий досвід
  • більш істинне будь-яких обставин, з якими я можу зіткнутися
  • більш істинне, ніж усе, що є у світі

Чому? Бо небо і земля припинять своє існування, але Слово Боже – ніколи. Таким чином, що б я не відчувала і не переживала, я можу зробити вибір покластися на Слово Боже як на незмінну реальність для мого життя.

Озираючись назад, я дивлюся на той літній вечір і на те домашнє завдання як на поворотний момент у моєму житті. Відтоді незліченна кількість разів, коли обставини і почуття здавалися мені реальнішими за саме життя, я приймала рішення вірити, що Слово Боже більш істинне за все інше. Я робила вибір поступати по вірі.

Іноді такий вибір давався насилу.

А як бути з почуттями?

Після того знаменного літнього вечора бували моменти, коли я не відчувала Божу любов. Я могла піти на поводі у своїх почуттів і дозволити їм завести мене в стан жалості до себе, або я могла сказати: «Господи, я не відчуваю, що Ти любиш мене. Це те, як я дійсно відчуваю себе зараз. Але Слово Твоє стверджує, що Ти любиш мене. Ти навіть сказав, що полюбив мене вічною любов’ю (Єремії 31:3). Ти ніколи не перестаєш любити мене. Твоя любов до мене стоятиме, навіть коли все інше зникне (1Кор. 13). Слово Твоє каже, що в Тобі немає упередженості. Це означає, що немає нікого в цьому світі, кого б Ти любив більше за мене. Тому, Господи, я дякую Тобі за те, що Ти любиш мене (Діян. 10:34). Твоє Слово більш істинне за те, що я відчуваю».

Я почала усвідомлювати, що така реакція на мої почуття дає мені свободу, з одного боку, чесно визнавати їх перед Богом і, з іншого боку, вірити Божому Слову, навіть коли мої почуття суперечать Його обіцянкам.

В інші моменти я могла відчувати страх, самотність або депресію. Моє серце буквально розривалося від болю через життєві обставини, і саме в такі хвилини спокуса засумніватися в Божому слові була найсильнішою. Проте я приймала вольове рішення вірити Богові на слово. Тисячі разів моя молитва до Бога починалася із слів: «Господи, я відчуваю…», і закінчувалася: «…але, Господи, Твоє Слово каже, що…»

І я знову і знову переконувалася в тому, що Він приводить мої почуття в згоду зі Своїм Словом, Своїм часом і Своїм Шляхом.

Ми створені емоційними істотами

Коли в мене була спокуса засуджувати себе за те, що я відчуваю, мені допомагало нагадування про те, що Бог створив нас за Своїм образом і частина Його образу в нас – наша здатність переживати емоції. Почуття не обов’язково можуть бути поганими. Навіть у Христа були почуття. Він не намагався «нічого не відчувати». Він не ховав Свої емоції, навпаки, Він приходив з ними до Отця. Він був чесним, справжнім, невдаваним. У ніч перед розп’яттям у саду Гефсиманському, за словами Писання, Ісус «тужив смертельно», «сумував», «жахався» і «перебував у борінні» (Мф. 26:36-38, Мк. 14:33, Лк. 22:44). Ісус виражав Свої почуття перед Отцем і довіряв Йому у вирі Своїх переживань.

Христос у Гефсиманському саду, Карл Генріх Блох

Також і ми маємо безмежну свободу бути максимально чесними з Господом з приводу наших почуттів, чесно визнавати свій стан перед Ним і те, що відбувається в нашому житті.

Яким має бути наш відгук?

Біблія обіцяє, що все, що стається в житті тих, хто любить Бога, сприятиме нашому преображенню в образ Христовий (Рим. 8:28-29). Деякі з нас, можливо, молилися подібною молитвою: «Господи, зроби мене більш схожим на Тебе. Благаю, щоб ти уподібнив мене Христу». Насправді ми часто хочемо, щоб Бог зробив нам анестезію, поки Він здійснює на нашому серці операцію з уподібнення досконалому характеру Христа. Ми хочемо прокинутися, коли преображення вже відбулося! Ми жадаємо результату, але не болючого процесу його досягнення.

Проте Бог ніколи не діє так само. Господа хвилює те, через що нам доводиться проходити, але я вірю, що наша реакція на ці труднощі Його хвилює набагато більше. Ця реакція – свідомий вибір нашої волі. Він допускає, щоб у наше життя прийшли випробування, спокуси і обмежені обставини, щоб дати нам вибір або відреагувати довірою нашим почуттям і життєвому досвіду, або довірою Його слову.

Я вчилася знову і знову вірити Богові на слово, і це увійшло в мене до звички! Ми можемо чи привчити себе вірити своїм почуттям, думкам і обставинам і дозволяти їм контролювати нас, чи ми можемо зробити своєю звичкою вірити Богові на слово незважаючи на наші почуття і життєвий досвід. Нам треба прийняти вольове рішення, що Його Слово більш істинне за наші почуття.

Я присвятила все своє життя повній залежності від Божого Слова, і Бог ушанував це посвячення. Проте, бували часи, коли я могла легко порушити моє посвячення, бо не могла повірити, що щось могло бути більш істинним за мої переживання і обставини, часи, коли мої почуття кричали про щось абсолютно протилежне вченню Слова Божого, але знову і знову я переконувалася у вірності Бога Своєму Слову.

Автор: Ней Бейлі

Попередній запис

Чому потрібна віра Богові?

Стосунки з Богом схожі на наші стосунки з іншими людьми в тому, що будь-які стосунки вимагають віри. Ми ніколи не ... Читати далі

Наступний запис

Віра

Християнство прийнято вважати релігією. Але правильніше було б називати його вірою. Ми часто говоримо про християнську віру. Християнство – це ... Читати далі