Досить часто людей зовнішніх до Церкви дивують, а ще частіше потішають суперечки, які виникають між вірними з різних доктринальних питань. Звісно, деколи такі суперечки виникають із зовсім другорядних питань, і є продовженням, як би ширмою, прикриттям для розбіжностей, що виникли між окремими вірними, групами вірних чи навіть помісними церквами зовсім з інших питань, часто-густо дуже далеких від питань віри. Подібне часто відбувалося в історії Церкви, і, на жаль, відбуватиметься далі, деколи стаючи причиною відходу багатьох людей від віри і приводом для критики та відвертих глузувань із скептично налаштованого до Церкви оточення.
Через те до будь-яких суперечок у церковному середовищі треба ставитися вкрай відповідально, особливо, коли заходить мова про доктринальні питання, як це свого часу сталося в антиохійській церкві, коли деякі, «прийшовши з Юдеї, учили братів: “Якщо не обріжетесь за обрядом Мойсеєвим, не можете спастися» (Діян. 15:1). Так, для людей зовнішніх подібні заяви можуть здаватися повною безглуздістю, втім, як і для багатьох вірних, проте для новонавернених християн з язичників це могло стати серйозною спокусою і в підсумку могло призвести до розколу в церкві, що не могли допустити Павло і Варнава, які свого часу доклали стільки зусиль для становлення Церкви Христової. Через це в них з учителями-законниками «виникла незгода і чимале змагання» (Діян. 15:2), що і стало причиною скликань зборів в Єрусалимській церкві, які з Божою допомогою змогли вирішити питання про недоцільність обрізання християн з язичників.
Знову ж таки, подібні суперечки здаються людям зовнішнім до Церкви безглуздими і сміхотворними, про те поглянувши на те, чим переймається світ… стає не до жартів. З одного боку, дійсно «весь світ лежить у злі» (1Ін. 5:19), і стаючи свідком страждань багатьох людей, можна лише подякувати Богу за те, що маємо сили і час перейматися доктринальними питаннями, а не питаннями життя і смерті, тобто виживанням у вороже налаштованому світі (хоча, насправді, доктринальні питання ще в більшій мірі стосуються життя і смерті). Проте, з другого боку, побачивши, якими дрібними, другорядними питаннями переймаються світські люди, жахаєшся не менше. Адже час земного життя кожного з нас спливає з неминучою швидкістю, кожна секунда наближає нас до моменту, коли ми пересвідчимося на власному досвіді в істинності біблійних слів: «Всім нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що він робив, живучи в тілі, добре або лихе» (2Кор. 5:10). І що зможе представити на Божий суд більшість людей? – Та нічого. Але переважній більшості до цього байдуже, і саме ця байдужість жахає.
«А другого дня (апостол Павло) пішов із Варнавою до Дервії. Проповідавши Євангеліє цьому місту і навчивши багатьох, вони повернулися до Лістри, Іконії та Антиохії, зміцнюючи душі учеників, благаючи перебувати у вірі і навчаючи, що багатьма скорботами належить нам увійти в Царство Боже» (Діян. 14:21,22), – до цього заклику більшість людей, скептично налаштованих до Біблії і Церкви, ставиться вкрай зневажливо, вважаючи, що такий шлях до Царства Божого їм просто не потрібен. А з чого ці скептики вирішили, що їм протягом життя удасться уникнути скорбот? Адже реальне життя щоденно спростовує їхню мрію-бажання. Ба більше, намагання уникнути скорбот, спроба вибрати солодку брехню замість гіркої правди обов’язково призводить до ще більших скорбот. І наша дійсність чудово підтверджує це правило.
Але цей допис хотілося б закінчити на більш позитивній ноті, адже Христос запевняє: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим; бо ярмо Моє – благо, і тягар Мій легкий» (Мф. 11:28-30). Але більшість людей воліє бути без Христа, через що їм доводиться нести свій житейський тягар самотужки…
