Павло з Варнавою не залишили своїх місіонерських зусиль: «вони, залишившись там, учили» (Діян. 14:19). Певно, невдача лише додала їм сил, адже лише долаючи труднощі людина набирається сил, а в духовному плані вона зміцнюється у вірі. Але попереду на апостолів чекали куди важчі випробовування: «З Антиохії та Іконії прийшли деякі юдеї і, коли апостоли сміливо проповідували, переконали народ відійти від них, кажучи: “Вони не говорять нічого істинного, а все обманюють”. І, підбуривши народ, побили Павла камінням і витягли за місто, вважаючи його мертвим» (Діян. 14:19,20).
Зверніть увагу, камінням Павла побив той самий народ, який перед цим шанував його як бога. Подібну картину можна було спостерігати у випадку з Христом: багато хто з натовпу, який кричав: «Осанна Синові Давидовому!» (Мф. 21:9), менше ніж за тиждень кричав: «Розіпни Його!» (Ін. 19:15). Така мінлива людська натура: натовп може піднести будь-кого до небес і так само невдовзі може скинути до долу, сьогодні людина може купатися в променях слави, а завтра про неї всі забудуть, особливо ті, хто найбільше вихваляв її. У людей взагалі коротка пам’ять… Але повернімось до Павла. «Коли ж ученики зібрались біля нього, він устав і пішов до міста» (Діян. 14:20). Цікаво, що натовп побив камінням лише Павла, Варнава згадується в наступному вірші, коли він з Павлом вирушив до Дервії. Але чому лише Павло? – Достеменно це відомо лише Богові, тому не буду висувати тут припущень.
Цікаво, що після Дервії апостоли повернулися до Лістри, Іконії та Антиохії «зміцнюючи душі учеників, благаючи перебувати у вірі і навчаючи, що багатьма скорботами належить …увійти в Царство Боже» (Діян. 14:22). Приклад терпіння скорбот апостоли наочно явили своїм жертовним служінням. Крім того, вони рукоположили їм пресвітерів «і передали їх Господеві, в Якого ті увірували» (Діян. 14:23). Нарешті насіння віри дало свої плоди. А рецепт успіху був такий: віра помножена на час, терпіння, наполегливість і приправлена Благодаттю Божою. Взагалі, це складові успіху будь-якого благовістя. Ну, хіба ще упевненість у тому, що «труд ваш не марний перед Господом» (1Кор. 15:58).
