Під час своєї першої місіонерської подорожі Павло разом з Варнавою благовістили в лікаонських містах Лістра і Дервія i околиці їх (Діян. 14:6,7). От що нам повідомляє стосовно цих подій євангеліст Лука: «У Лістрі сидів один чоловік, слабий на ноги, кривий від утроби матері своєї, і ніколи не ходив. Він слухав, що говорив Павло, який, поглянувши на нього і побачивши, що він має віру для одержання зцілення, сказав гучним голосом: “Тобі говорю в ім’я Господа Ісуса Христа: стань прямо на ноги твої”. І він відразу скочив і почав ходити» (Діян. 14:8-10).
Уявіть собі: людина, яка у своєму житті не зробила жодного кроку, почала ходити! Це диво Господнє! Це явлення сили Божої! Хіба не так? Звісно, так! Як же відреагували оточуючі? Захватом і поклонінням: «Народ же, побачивши, що зробив Павло, підніс голос свій, говорячи по-лікаонськи: “Боги в образі людському зійшли до нас”. І назвали Варнаву Зевсом, а Павла – Єрмієм, бо він передував у слові. А жрець ідола Зевса, що знаходився перед їхнім містом, пригнавши до воріт волів і принісши вінки, хотів разом із народом принести жертву» (Діян. 14:11-13).
Хіба правильно вчинили лікаонці? Тільки не поспішайте з відповіддю. Люди побачили явне диво, якому цілком доречно приписали небесне походження і тому вирішили вшанувати «небесних гостів» відповідним чином: адже саме так вони вшановували своїх вигаданих богів. Вони робили так завжди, тому вирішили вчинити так і цього разу.
Цей біблійний випадок прекрасно ілюструє той факт, що люди реагують на будь-які події життя згідно власних поглядів, вірувань, переконань, чи як прийняти казати, власної системи координат, яку прийнято іменувати менталітетом, і це може кардинально відрізнятися від нашої реакції на цю саму подію, випадок. Менталітет може бути сильнішим за людину, вона може чинити всупереч не тільки людській, загальноприйнятій логіці, але і власній, згодом розуміючи, що загалом чинить неправильно. Про це ніколи не можна забувати: як стосовно поведінки оточуючих людей, так і поведінки власної.
