Джон засукав рукави й ліг на камінні біля річки Тайн, що поряд із його домом у маленькому шотландському селі Хеддінгтон. Він ретельно обрав собі місце, щоб його тінь не падала на воду. Дуже добре знаючи річку, Джон розумів, що під скелею, на якій він розташувався, була стояча вода, де риба відпочивала, пливаючи річкою угору та донизу.
Він повільно опустив руку у воду, настільки повільно, що не утворилося жодних сплесків чи бриж. А тоді кілька хвилин лежав зовсім нерухомо.
«Треба обережно», – подумав він, опускаючи руку ще глибше та завмираючи в очікуванні. Занурення руки аж до ліктя зайняло ще кілька хвилин, але він знав, що терпіння себе виправдає. Лише один хибний рух, і його полювання на рибу могло скінчитися. Він дуже добре вивчив розташування скель, тому точно знав, де саме зачаїлася риба.
На якийсь час він повністю завмер в очікуванні, сподіваючись, що риба, яка дивилась у напрямку його руки, втратить будь-яку цікавість до неї та спокійно займе своє місце.
– Уперед! – промовив він сам до себе.
Джон зробив захват у розломі скелі й схопив рукою слизьку вертливу войовничу рибину. Він скочив на ноги та роздивився свою здобич.
– Непогано! – промовив він уголос. – Зовсім непогано.
Залишивши річку Тайн позаду, Джон вирушив до дерев, де домовлявся зустрітися зі своїми друзями. Вони також полювали на рибу, тому розійшлися на відстань уздовж берега, щоб не заважати один одному.
– Ти щось упіймав? – запитав хлопчик, що вже чекав на місці.
Джон підняв свою рибину, тримаючи її за хвоста.
– А ось і Ангус, – додав він, указуючи на третього хлопця, що розмахував своєю рибиною в повітрі. – Розпалюймо вогнище.
Джон зібрав сухий хмиз, невеликі гілочки дерев та кілька більших гілок. Незначними зусиллями хмиз незабаром загорівся, і троє хлопців повмощувалися поруч, чекаючи, щоб вогнище розгорілося та вогонь почав спадати. Саме тоді вони зможуть почати приготування обіду. Коли залишилося лише палахкотливе вугілля, вони поклали свою рибу на вогонь, накривши її гарячими червоними гілками.
– Гарно пахне, – промовив Джон. – Я помираю від голоду.
Доки готувалася риба, хлопці розмовляли. Тоді тонкими зеленими гілками, які, як вони знали, не загоряться, зчистили вугілля з рибин та витягнули обід із вогню.
– Як же смачно! – сказав Ангус.
Джон облизав губи та витер їх рукавом.
– Спіймана руками риба й запечена на вогні на свіжому повітрі – це найкраща їжа у світі.
– Час повертатися, – зауважив один із хлопців, коли після обіду залишилося лишень три риб’ячі скелети.
– Але невдовзі знову таке влаштуємо, згода?
Джон став на коліна поряд із вогнищем, щоб розчистити його. Йому здалося, що попіл уже схолов, тому він набрав його цілісіньку жменю, щоб розвіяти.
– Ой, – заволав він. – Я обпікся!..
Хоча Джон і був хоробрим, він мало не плакав.
– Ану я подивлюся, – зажадав Ангус.
Коли Джон струсив попіл, його рука була дуже червоною.
– Мені так боляче, – промовив він крізь сльози. – Я дуже її попік.
– Іди й опусти руку в річку, – порадив Ангус. – Це допоможе їй охолонути.
Поки Джон Нокс дійшов до річки, він майже нічого не бачив через сльози. Холодна вода допомогла, але рука дуже боліла ще кілька днів, особливо ввечері, коли мати запалювала вогонь, і тепло ще більше посилювало біль.
* * *
– Може, сходимо влаштуємо останнє ручне полювання на рибу? – запропонував Джон своїм товаришам по кількох роках. – Маємо останній шанс зробити це до того, як я поїду до Сент-Ендрюського університету.
– Лише за умови, – зауважив Ангус, – що ти не будеш запікати свої руки разом із рибою!
Джон засміявся.
У жодному разі! Коли я був хлопчиком, мені завжди було цікаво, наскільки гарячим є вогонь. І того дня я отримав відповідь на своє запитання.
Джон пригадав цю розмову, щойно прибув у Сент-Ендрюс. Прямо перед університетом була ділянка випаленої землі.
– Тут, прив’язаним до стовпа, спалили Патріка Гамільтона, – розповіли йому.
Джон здригнувся від самої думки про біль, якого зазнав цей чоловік.
– Я чув про це, – відповів він своєму однокурсникові, – але побачивши на власні очі місце, де це відбулося, я почуваюся зле.
– Усе, що він робив, – це проповідував Біблію, – прокоментував інший студент.
– Проповідував по-іншому, ніж це подобається католицькій церкві, – підсумував Нокс.
* * *
Після закінчення університету Джон був висвячений на священика та, крім цього, працював капеланом у кількох заможних сім’ях, також навчаючи їхніх синів. Про цей період життя Нокса відомо небагато, далі історія оповідає, як він безстрашно проповідував Євангелію.
* * *
– Підеш зі мною послухати Джорджа Вішарта? – якогось дня 1545 року запитав у нього приятель.
– Так, – відповів Нокс. – Я чув про нього і волів би послухати, що він має сказати.
Дорогою двоє чоловіків розмовляли.
– Зараз жахливий час, але також і дуже захопливий, – сказав Нокс. – У католицькій церкві – такий безлад, і для Шотландії зовсім не на руку те, що королева – ревна католичка.
– Можливо, одного дня нам навіть доведеться залишити церкву та піти слідом за європейськими реформаторами. Вони навчають Біблії, тоді як офіційна церква лише проповідує традиції. Може, саме Вішарт і є тією людиною, що проведе Шотландію власним шляхом Реформації.
Почувши проповідь Вішарта, Джон Нокс був у такому захопленні, що впродовж трьох місяців подорожував разом із ним країною, закликаючи людей вірити в Господа, а не в ті людські постанови, яких учать у церкві. Але наступної весни Вішарта було заарештовано. Джон перебував із ним до півночі в останню ніч перед стратою. Думка про те, що його друга спалять прив’язаним до стовпа, жахала Нокса.
– Повертайся додому до своєї сім’ї, і нехай благословить тебе Бог, – промовив до нього Вішарт, коли почало світати. – Достатньо однієї смерті.
Джон пішов, а пізніше того дня дізнався, що Джорджа Вішарта задушили, а його тіло спалили.
* * *
– Тебе тепер усі знають, – сказав друг Джона, – і вони прийдуть по тебе. Католицька церква Шотландії не зупиниться, доки не прибере тебе з дороги.
«Він мав рацію, – часто думав Нокс протягом наступних дев’ятнадцяти місяців. – Лише через кілька тижнів після того, як він сповістив мені про те, що в Шотландії на мене чатує небезпека, мене спіймали, і відтоді я став рабом на цій галері. Цікаво, чи вдасться мені колись звільнитися та проповідувати Ісуса своєму шотландському народові».
Батіг ляснув його по плечах.
– Тягни, чоловіче! Тягни свою вагу!
Затиснувши весло міцніше в зболених руках, Джон потягнув його до себе, потім відштовхнув.
– Тягни! Тягни! Тягни! – кричав наглядач, аж доки Джонове весло не почало рухатись одночасно з іншими веслами.
Докладаючи всієї сили до веслування, Джон згадував своє дитинство.
«Як же я любив річку Тайн, – подумав він. – А тепер, думаю, що краще б я ніколи більше не бачив води!»
– Тягни! – заревів голос у його вусі, а батіг знову вдарив по плечах.
* * *
– Це справді Джон? – запитав хтось в Англії після того, як Нокса нарешті звільнили. – Він значно старший і худіший, аніж я його пам’ятаю.
– Це півтора року рабства на галері змінили його, – пояснив співбесідник. – Ще кілька місяців і, думаю, він помер би. Але він потрібен нам живим, адже нам потрібні його проповіді.
Свобода проповіді Нокса тривала лише до 1553 року, а потім йому довелося втікати, щоб урятувати своє життя. Зрештою, він дістався Женеви, де зустрів Жана Кальвіна та навчався в нього.
* * *
– Ви потрібні нам у Шотландії, – сказав посланець. – Мене відрядили, щоб я привіз вас назад.
– Зараз стало безпечніше, – запитав Нокс, – аніж тоді, коли мені довелося залишити країну?
– Очевидно, що ні, але ви нам потрібні.
Джон запитав у чоловіка, чому він мав їхати з ним.
– Трон посіла нова молода королева Марія. Вона – прихильниця католицької церкви. Якщо ви не повернетесь і не допоможете нам, імовірно, Шотландія стане такою ж самою католицькою, як і вона. Королева – просто молода жінка, – підсумував посланець. – Можливо, вам вдасться вплинути на неї та переконати повірити в істинну релігію.
– Схоже, – відповів Джон, – мені і справді потрібно повернутись. Я так багато навчився від Кальвіна, настав час передати ці знання церкві в Шотландії.
4 травня 1559 року Нокс виголошував свою першу проповідь після повернення до Единбурга. Ця проповідь звучала не до конгрегації, а до армії. Протестанти (ті, хто протестував проти католицького вчення) зібралися в армію в очікуванні війни. Чоловік Марії, королеви Шотландії, посідав французький трон, і разом вони зібрали війська проти протестантів. Найімовірніше, молоду реформовану церкву могли стерти з лиця землі. Але сталося по-іншому. Англія відправила війська на Північ, французькі ж війська відійшли. Усе було начебто добре.
– Яким ви вбачаєте шлях уперед? – Нокс та реформатори часто чули це запитання, навіть від шотландського парламенту.
Джон був тим, хто пояснив план розвитку церкви, написавши про це книжку.
– Ми проводитимемо служби просто, без ритуалів католицької церкви. У нас не буде ідолів. Також ми не будемо вчити, що хліб та вино є справжніми тілом та кров’ю Христа. У нас не буде єпископів, які керуватимуть нами, і не буде папи, що головуватиме над церквою. Натомість обиратимемо старійшин, які служитимуть лише протягом одного року. Вони допомагатимуть служителям. Служителів також будуть обирати, їх не призначатимуть єпископи.
– Раніше ситуація була ганебною, – сказав один із друзів Нокса. – Єпископи призначали служителями людей, яким вони хотіли зробити послугу, а зовсім не тому, що ці люди були благочестивими християнами. А якщо єпископ завинив комусь кілька послуг, то міг віддати за це кілька церков. Вони отримували плату з кожної з них, часто не служачи в тих парафіях! І не лише це: інколи на посади священиків призначали дітей друзів віком одинадцяти-дванадцяти років!
– Також у кожній парафії мають бути школа й церква, – продовжував Нокс, дочекавшись, коли скінчить говорити приятель.
– Це чудова ідея, – відповів той. – Але як це можна фінансувати?
– Церква володіє сотнями миль[1] земель Шотландії. Цю землю можна продати, щоб зібрати гроші.
* * *
– Яке право має цей чоловік ухвалювати рішення від імені Шотландії! – випустила пару з уст Марія, королева Шотландії. – На троні – я, а не він!
– І як ти насмілився вказувати, що мені робити з моїм життям!? – заволала вона під час однієї зустрічі з Ноксом.
Королева була настільки розгнівана, що заплакала від люті, щойно він вийшов.
– Ти зайшов занадто далеко, – сказала Джонові королева, коли 1563 року він у проповіді виступив проти меси. – Ти зайшов на крок уперед!
Вона не зупинилась, аж доти, доки не заарештувала його за державну зраду.
– Йому настав кінець! – оголосила Марія. – Відтепер він мене більше не турбуватиме!
Але Нокса відпустили, і Марія втратила мир через чоловіка, який хотів реформувати Шотландію. Аж раптом сталося так, що через чотири роки вона залишила трон на користь свого малолітнього сина Якова.
* * *
– Тобі зручно? Хочеш, я почитаю? – якось 1572 року запитала місіс Нокс у свого чоловіка. Він лежав у ліжку після перенесеного інсульту.
– Так, – відповів він. – Мені зручно. І я просто хочу подумати. Можливо, почитаєш мені пізніше.
– Про що ти думаєш?
Джон відкинув голову на подушки.
– Я думаю про Шотландію, – промовив він, – і про важкі часи, яких вона зазнала. Коли я розпочинав працю священика католицької церкви, я і гадки не мав, що більшу частину свого життя проведу, розповідаючи людям, що багато з того, чого навчала офіційна церква, було неправильним, і що вони повинні перевести погляд з церкви на Ісуса. Я лише сподіваюсь і молюся, що нова церква, церква Шотландії, завжди проповідуватиме Ісуса і ніколи не забуде свого послання.
– Ти та інші реформатори заплатили високу ціну за Реформацію в Шотландії, – промовила місіс Нокс. – Усі ці місяці, що ти провів на галері, були жахливими.
– Так, це правда, – визнав він. – Але я помираю у своєму ліжку. Згадай Патріка Гамільтона, якого спалили прив’язаним до стовпа, і чого це коштувало йому. А мій дорогий Джордж Вішарт, пригадай, що його задушили, перш ніж спалили його тіло. Мені це далося не настільки дорогою ціною, як їм.
Запанувала тривала тиша.
«Може, він спить?» – подумала місіс Нокс.
Джон не спав.
– Можеш мені зараз почитати, – промовив він слабким голосом, – з Першого послання до коринтян, 15 розділ, та 17 розділ Євангелії від Івана.
Зі сльозами на очах його дружина почала читати:
– Поглинута смерть перемогою! Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало?
А тоді з Євангелії від Івана вона прочитала Христову молитву:
– Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були, де знаходжуся Я, щоб бачили славу Мою, яку дав Ти Мені, бо Ти полюбив Мене перше закладин світу.
Цей розділ став останнім, який Джон Нокс почув на землі. Уже за короткий час він перебував з Ісусом у славі.
Цікаві факти
Марія І Стюарт, королева Шотландії. Вона народилась 1542 року, а її батько помер одразу після її народження. Її коронували королевою Шотландії, коли вона була ще немовлям. У п’ятирічному віці Марія була заручена, щоб вийти заміж за спадкоємця французького престолу. Однак за два роки після їхнього одруження 1558 року чоловік Марії помер, і вона повернулася до Шотландії. Жінка вдруге вийшла заміж, але 1567 року її другого чоловіка вбили. Марію запідозрили в змові, плануванні вбивства свого чоловіка, а тому її ув’язнили та змусили передати корону своєму малолітньому сину Якову VI. Зрештою, 8 лютого 1587 року її стратили за наказом англійської королеви Єлизавети І в замку Фотерингей.
Примітка. Перед смертю Джон попросив дружину почитати йому Біблію. Вона прочитала такі слова: «Поглинута смерть перемогою». Це означає, що, оскільки Ісус помер за наші гріхи на хресті та знову воскрес до життя, смерть зазнала поразки. Незважаючи на те, що християни помирають, їхні душі мають вічне життя на небесах, де смерть більше не може їх торкнутися.
Поміркуй. Джон Нокс усвідомлював, що слідування за Христом не коштувало йому так дорого, як Патріку Гамільтонові чи Джорджу Вішартові. Ці двоє чоловіків заплатили за нього життям. Чого слідування за Богом коштувало Джонові? Труднощів та боротьби. Чи ідеш ти за Христом? Яку ціну ти платиш за це? Ісус наказав Своїм послідовникам узяти свій хрест та слідувати за Ним. Це означає коритися Божому Слову та стояти за правду. Не озирайся назад! Не здавайся!
Молитва. Господи Ісусе, дякую Тобі за перемогу над смертю. Коли я роздумую над тим, чого це коштувало Тобі, мене це просто вражає. Ти страждав так, як ніхто інший, коли брав на Себе покарання за наші гріхи. Але Ти воскрес, і Твоя сила переборола силу гріха та смерті. Допоможи мені вірити в Тебе й у Твою силу. Нехай я усвідомлю мій гріх та Твою доброту. Амінь.
[1] Миля — одиниця вимірювання довжини, дорівнює 1,609 км.
