Повільно, намагаючись не налякати птахів, що вмостилися на гіллі високо над головою, Августин підвів руку. Тоді заклав каменя в шкіряну пазуху рогатки, натягнув тятиву та – бамц! Камінь пролетів повз гілки, влучивши в зграю птахів. Одна із пташок упала зовсім поруч, глухо вдарившись об землю.
– Поцілив! – радісно промовив хлопець. – Із тебе вийде смачна печеня. Тепер погляньмо, чи вдасться нам знайти, куди поділася решта твого сімейства.
Він тихенько рухався підліском, намагаючись не наступити на крихітні гілочки, які могли б зламатися та видати його.
– А ось і вони! – промовив він сам до себе, вгледівши на землі тіні птахів, що відкидало яскраве північноафриканське сонце. – Спробую дістати двох, – вирішив Августин.
Він витягнув зі своєї шкіряної сумки невелику жменьку камінців, шукаючи два, що помістилися б разом у його рогатці. Камінці мали бути заокругленими з одного боку та пласкими з другого, приблизно однакового розміру та ваги.
– Чудово! – прошепотів він. – Ось ці – просто ідеальні.
І знову запанувала тиша, аж доки не почулося «бамц!». Однак цього разу слідом пролунало два глухих удари.
Августин розмотав довгу тонку рослину, що обплела дерево, на якому сиділи птахи, відламав її та зв’язав нею докупи ноги трьох птахів. «Татові будуть ось ці дві, це покращить його настрій», – подумав він.
– Мамо, це я! – вигукнув Августин, наближаючись до будинку.
Тиша. Поклавши птахів на долівку, він тихенько увійшов. З хвилину його очі звикали до темряви після сліпучого сонця. Августин не здивувався, побачивши матір навколішках. Моніка була християнкою, тому щоразу, коли не була зайнята виконанням якоїсь материнської роботи, схиляла коліна в молитві. Августин прислухався.
– Господи, будь ласка, пробач гріхи моїй дитині. Врятуй його душу та використай його, аби розповідати іншим про Тебе, – промовила вона.
«Вона знову, як завжди, молиться про мене, – подумав Августин, крадучись назад до сонячного світла. – Можливо, колись я і стану християнином, але зараз у мене занадто багато інших цікавих справ. Краще б мама перестала молити Бога про моє навернення, доки я не виросту. Було б дуже просто стати віруючим лише для того, щоб потішити її, але я хочу тішити себе, поки молодий».
– Сину, сьогодні до мене приходила людина з охорони, – сказала Моніка юному синові, щойно вийшовши до нього з будинку. – Сталися неприємності, і їм цікаво, чи ти часом до цього не причетний.
Августин глянув на матір.
– І що ж я міг зробити? – запитав він, трохи знервовано сміючись. – Бо я цього не робив і не був там.
Мати глянула на нього із серйозним виразом обличчя.
– Августине, – промовила вона. – Я знаю, що ти тут ні до чого, бо ти був зі мною, коли відбулася крадіжка. Однак я також знаю, що ти не завжди тримаєшся хорошого товариства та часто потрапляєш у халепу.
Августин на мить похнюпився.
– Я молодий, мамо, – промовив він. – Але я не зроблю нічого настільки безглуздого, щоб за мною прийшов римський охоронець. І я обіцяю подумати про те, щоб стати християнином… колись.
– Колись може бути запізно, – застерегла його мати. – Не всі доживають до літніх років.
Ледве помітно юнак затремтів.
– Але я доживу, – сказав він зухвало.
* * *
– Щось мені зле, – забідкався одного дня Августин.
– Що трапилося? – запитала мати. – Ти захворів?
Він не встиг нічого вимовити, скорчившись від настільки гострого болю, що аж зігнувся навпіл. Лише за кілька хвилин Августин спромігся відповісти.
– Мій шлунок, мамо, – мовив він. – Мені страшенно болить шлунок.
Моніка доторкнулася до лоба сина. Августин просто пашів. Мати бачила, як на ньому виступали краплі поту. Наступний приступ болю повалив його на підлогу. Протягом години Августин не знаходив собі місця. Щойно його тіло палає, а наступної миті вже труситься від холоду. Мати витирала його, щоб знизити температуру й давала пити воду невеликими ковтками.
– Йому погано, – промовив Патрицій, Августинів батько. – Я приніс за нього жертву богам, але, може, тобі варто також молитися за нього своєму Богові.
– Я молилася за нього Господу Богу ще до його народження, – відповіла Моніка. – І не перестаю молитися донині.
– Не розумію вас, християн, – сказав Патрицій. – Як ви очікуєте, що ваш Бог відповість на ваші молитви, якщо ви не приносите йому в жертви тварин?
– Мамо, – слабким голосом покликав Августин. – Мені здається, що я помру.
Моніка подивилася на сина та ніжно погладила його руку. «Невже він помирає? – промайнула думка. – Він не їв уже багато днів та втратив стільки ваги. Залишилися лише шкіра та кості».
– Будь ласка, мамо, – промовив Августин крізь сльози. – Прошу швидше приведи священика. Я хочу потрапити на небеса, коли помру.
Мати поцілувала його. Її сльози змішались із його слізьми.
– Я приведу священика, – мовила вона.
Повертаючись, жінка не знала, її син досі живий чи вже мертвий. Однак вона побачила, що він у дивний спосіб отримав зцілення! Хлопець сидів, смакуючи шматочком манго.
– Слава Господу! – радісно промовила Моніка. – Слава Господу!
– Навряд чи я скоро помру! – посміхнувся син.
* * *
Августин любив свою матір, однак, попри все, чого вона його навчила, він виріс, не ставши християнином. Окрім цього, він ще й продовжував жити аморальним життям. Моніка була засмучена, але не переставала молитися. Хоча вона дуже пишалася розумом сина і тим, що він став знаним оратором та вчителем за Середземним морем в Італії, та все, чого вона насправді прагнула для нього, щоб він став християнином. Патриція, що поклонявся римським богам та не був християнином, поведінка сина не засмучувала, адже саме так і жили люди в Римській імперії.
Одного дня 386-го року (тоді Августинові було 32 роки) він ішов дорогою італійського міста Мілан. Августин минув злидаря, що сидів на бруківці т сміявся. «Як може цей чоловік сміятися? – подумки запитав у себе Августин. – Він сидить ось тут на вулиці, не має жодного майна, крім одягу на ньому, і навіть не знає напевне, чи матиме сьогодні щось поїсти. Однак він щасливий! Чоловік усміхається!» Августин продовжував іти. «І ось я, – роздумував він далі. – У мене хороша робота, красива дівчина, багато грошей, гарний одяг і їжі скільки завгодно». Він зупинився й озирнувся на щасливого бідняка. «І я – нещасний, – визнав він. – Він – щасливий без нічого, а я – нещасний зі всім. Оце то неподобство!»
* * *
– Хочеш піти зі мною до церкви? – якось запитав у нього друг.
Августин майже автоматично відповів, що радше ні, аж раптом згадав злидаря.
– Так, я піду, – промовив він. – Я чув, що Амброзій – чудовий проповідник.
– Побачиш сам, – відповів йому приятель.
Моніка, що переїхала до Мілана слідом за сином, почула, що він збирається до церкви, тож жінка стала молитися. О, як же вона молилася!
– Він справді гарний проповідник, – зауважив Августин, виходячи разом із другом із церкви. – Мені потрібно подумати про те, що він сказав.
Протягом певного часу він тільки те й робив, що думав. А ще – плакав.
– Я просто не можу цього прийняти, – одного дня сказав він матері. – Мої гріхи – такі жахливі, як може Бог любити мене?.. Як міг Ісус померти за мене після всього, що я накоїв?..
– Ісус помер за нас тому, що ми – грішники, – пояснила йому мати. – Йому не потрібно було б помирати, якби ми були досконалими. Він пролив на хресті Свою кров за тебе і за мене, і саме тому наші гріхи можуть бути омиті.
Незадовго після цього Августин прогулювався садом разом зі своїм другом. Він залишив супутника сидіти під деревом, а сам схвильовано метався туди-сюди. У його голові відбувалося щось дивне. «Візьми і почитай; візьми і почитай», – ніби дитячий голос промовляв до нього. «Це що, дитячий віршик?» – дивувався він і не міг згадати жодного з такими словами. Раптом Августин зрозумів, що це Бог промовляв до нього. Він поспішив назад до приятеля, який мав сувій Послання до римлян. Розгорнувши його, Августин прочитав слова про те, що він повинен дивитися на Ісуса, а не жити аморальним життям, яким він жив донині. Ураз Августин усвідомив істину, сповідав свій гріх та увірував в Ісуса. Коли він разом із другом повернувся додому, Моніка довідалася, що її молитви не залишилися без відповіді.
* * *
Августин став великим наслідувачем Біблії та вчителем християнської віри. Лише через вісім років після навернення його призначили єпископом Гіппо – другого за значущістю міста Північної Африки.
– Зараз я щасливіший, аніж будь-коли раніше, – розповідав він одному зі своїх друзів. – І все завдяки тому щасливому злидарю, що змусив мене усвідомити, яким нещасним я насправді був, та молитвам моєї матері.
– Тепер так багато дивних вчень, – мовив приятель. – Дехто каже, що Римська імперія впала тому, що люди перестали служити своїм богам. Інші кажуть, що ми потрапимо на небеса, проживши життя гідно, а не через віру в Бога. А ще є чоловік, на ймення Пелагій, який учить, що кожен із нас може бути добрим, єдина проблема в тому, що ми вибираємо протилежне.
– Навколо також багато дивних вчителів, – промовив священик, що був разом із ними. – Ви чули про донатистів?
Августин кивнув.
– У них справді дивні ідеї. Вони стверджують, що церква повинна бути наповнена абсолютно добрими людьми і що тих, хто не такий добрий, як вони, не можна допускати до церкви!
– Тоді в мене немає надії, – сказав друг. – Я достатньо добре знаю себе, щоб розуміти: я не належу до такої церкви.
– Ми маємо прояснити ці речі, – повідомив єпископ. – Інакше люди не знатимуть, у що вірять християни. Вони думатимуть, що християнство – це релігія, яку можна придумати самому: просто вірити в Ісуса і що завгодно додавати до Його історії життя.
– Я вважаю, що Бог наділив тебе таким неймовірним розумом для того, щоби ти міг розтлумачити все нам, – зауважив Августинів друг. – Кругом така плутанина.
– Із Божою допомогою я зроблю все, що зможу. А тобі, – звернувся він до свого співбесідника, – потрібно молитися, щоб я розумів правду, коли бачитиму її в Святому Письмі, і не приймав жодного вчення, яке не відповідає Божому Слову.
* * *
– Кажуть, що твір єпископа вже майже готовий, – така новина облетіла Гіппо 400 року.
Десять років потому новини були такими ж самими.
– Кажуть, Августин написав ще один трактат, – люди переказували одне одному. – Який же розум у цього чоловіка!
І другий був не останнім. Єпископ Гіппо проводив багато часу, вивчаючи лжевчення, а потім шукаючи істини в Біблії.
– Августин допоміг мені скерувати мої думки в правильному напрямі, – сказав християнин двом своїм супутникам, ідучи вулицями Гіппо 421-го року. – Після всього зла Римської імперії я так старанно намагався навчити свою паству жити благочестиво, що вчив їх майже тих самих речей, що і Пелагій. Як же неправильно я чинив, заходячи так далеко! Звичайно, Бог очікує, що ми гідно проживемо життя, але одне лишень таке життя не приведе нас на небеса. Ми спасенні лише вірою в Ісуса. Як би ми не намагалися бути добрими, у нас нічого не вийде, бо ми – грішні. Я мушу визнати, що моє вчення базувалося не на Біблії. Але тепер єпископ настановив мене.
– А я нарешті зрозумів, що відповісти донатистам, – додав їхній співрозмовник. – Звісно ж, ми не повинні намагатися забороняти грішникам приходити до церкви. Адже Ісус навчав, що бур’ян ростиме серед пшениці аж до жнив. Так само й у церкві. Туди завжди приходитимуть також невіруючі, і нехай буде за це подяка Богові, адже завдяки цьому вони мають шанс навернутись. Я вдячний єпископові, що прояснив це.
– Усі ми, зокрема й римляни, багато чим завдячуємо Августинові, – сказав священик. – Вони вважали, що імперія впала, бо люди перестали поклонятися своїм богам. А Августинові, завдяки Біблії, вдалося довести, що це – наслідок Божого осуду, а не гнів богів! Можливо, тепер дехто з них увірує в Ісуса.
– Як би це було чудово! – зазначив один із друзів. – Це справді були б прекрасні новини!
Вони продовжували свій шлях і, здавалося, священик був глибоко занурений у свої думки.
– Що у вас на думці? – запитали в нього.
– Я саме думав, як багато Августин зробив для Церкви. Доки він не з’явився, ми всі жили серед такої плутанини. Ми не знали Біблії, і навіть того, що нам було відомо, ми не розуміли! Думаю, Церква пам’ятатиме Августина ще сотні, а, можливо, навіть і тисячі років, адже він настановив нас на істинний шлях.
– Можливо, ти маєш рацію, – усміхнувся його друг. – Та нас уже не буде, щоб це побачити.
Цікаві факти
Середземне море. Середземне море розташовується між Європою та Африкою. З відкритим океаном воно сполучено лише вузькою Гібралтарською протокою. Море завдовжки понад 3860 кілометрів, а його площа вдесятеро більша, ніж площа Сполученого Королівства Великобританії.
Примітка. У молодому віці Августин та його друзі часто потрапляли в халепи. Його мати усвідомлювала, що такі друзі погано впливали на її сина. Важливо мудро вибирати друзів. Проси в Бога допомогти тобі подружитися з людьми, які довіряють та шанують Його. Якщо ж твої друзі не вірять в Ісуса, молися, щоб Бог допоміг тобі розповісти їм про Нього та Його любов.
Поміркуй. До того як став християнином, Августин вів аморальний спосіб життя. Він не дотримувався Божих заповідей. Прочитай 20-й розділ Книги Вихід. Августин виявляв непослух Божим заповідям, адже йому здавалося, що так жити веселіше. Лише тоді, як Ісус увійшов у життя Августина, його серце змінилося. Які сфери твого життя варто змінити? Чи просив ти Ісуса керувати твоїм життям?
Молитва. Дорогий Боже, будь ласка, допоможи мені шанувати Тебе в моєму житті. Захисти мене від гріха. Пробач за ті вчинки, що засмучують Тебе. Дякую за те, що Ти любиш мене й прощаєш мені. Амінь.
