МОЛИТВА ІСУСА

Христос у Гетсиманському саду, Василь Перов

Про молитву на Оливній горі, про яку йдеться тепер, маємо попередньо ще п’ять повідомлень: насамперед це повідомлення синоптичних Євангелій (Мт. 26:36-46; Мк. 14:32-41); сюди долучається коротенький текст з Євангелії від Йоана, який Йоан приєднав до низки промов у храмі на «Вербну неділю» (12:27 н.) і, накінець, текст у Посланні до Євреїв (5:5 нн.), що базується на своєму переданні. Спробуймо тепер, наскільки це нам вдасться, через взаємопов’язаність текстів наблизитися до Таємниці цієї години Ісуса.

Після спільного ритуального відмовляння псалмів Ісус молиться на самоті – як багато попередніх ночей. До речі, Він допускає близько до Себе групу з трьох осіб – Петра, Якова та Йоана, вже відому нам з інших контекстів, зокрема з історії про Преображення; вони, як завжди, знемагають від сну, проте стають свідками Його нічного боріння. Марко розповідає нам, що Ісус тривожиться: «Душа Моя повна смутку аж до смерті. Лишайтесь тут і чувайте» (14:33 н.).

Заклик до пильності та чування став головною темою Проповідування в Єрусалимі й тепер виявився дуже актуальним. Проте хоча цей заклик орієнтується на цю годину, він заздалегідь вказує на майбутню історію християнства. Сонливість учнів упродовж століть дає шанс владі злого. Ця сонливість є глухістю душі, яку не зворушує панування зла у світі, уся несправедливість і безмірні страждання, що спустошують землю. Це глухота, яка радше не бажає зважати на все, заспокоюючи себе тим, що насправді не все так погано, аби зберігати непохитним своє сите існування, потопаючи у п’янкому самовдоволенні. Однак ця глухота душі, недостатність пильності, чування щодо близькості Бога і загрозливого насильства через вирування зла дає злому владу у світі. На противагу сонливим учням, яких неможливо чимось занепокоїти, Господь каже про Себе: «Душа Моя засмучена аж до смерті». Це слова з псалму (43:5), що відлунюють в інших висловах.

У Своїх стражданнях, на Оливній горі та на Хресті, Ісус висловлюється про Себе словами псалму і звертається до Бога Отця. Та ці слова псалму повністю стали особистими словами, абсолютно особистими словами Ісуса в Його горі. Він правдивий молільник цих псалмів, їх справжній суб’єкт. Цілковито особиста молитва і моління словами молитви віруючого і страждаючого Ізраїлю становлять тут цілість.

Після цього заклику до чування Ісус віддаляється. Розпочинається справжня молитва на Оливній горі. Матей і Марко розповідають, що Ісус падає ниць на землю – молитовна постава цілковитого підкорення Божій волі, радикального віддання себе Йому, що практикується у західній Літургії ще у Страсну п’ятницю і під час складання вічних обітів монахами, а також під час дияконських, священичих і єпископських свячень.

Натомість Лука каже, що Ісус молиться навколішки. Тож з огляду на молитовну поставу він вводить нічне боріння Ісуса у контекст історії християнського моління: Стефан молячись опускається на коліна під час каменування (Ді. 7:60); Петро клянчить перед тим, як воскресити Тавиту з мертвих (Ді. 9:40); Павло клякає, прощаючись з ефеськими пресвітерами (Ді. 20:36), і ще раз, коли учні кажуть йому не йти в Єрусалим (Ді. 21:5). Альоїз Штьоґер так висловлюється про це: «Усі вони моляться навколішки при наближенні смерті; мучеництво неможливо подолати інакше, як тільки молитвою. Ісус є взірцем мученика» (Євангеліє від Луки II, Є. 247).

Тепер слідує істинна молитва, яка містить усю драму нашого Відкуплення. Підсумовуючи, Марко спочатку говорить, що Ісус молився, щоб «якщо можливо, минула Його ця година» (14:35). Він наводить основний вислів моління Ісуса дослівно: «Авва – Отче, усе Тобі можливе: віддали від Мене цю чашу! Та не що Я хочу, а що Ти» (14:36).

Ми можемо виділити три елементи у цьому молінні Ісуса. Насамперед – це предвічне переживання страху, шок від владності смерті, жах перед прірвою, який змушує Його тремтіти, і, згідно з Лукою, піт став, мов краплі крові (22:44). У Йоана (12:27) цей шок, як і в синоптиків, описано з посиланням на Псалми (43:5), але словом, що особливо яскраво відображає жахіття Ісусового страху: tetaraktai – це те саме слово tarassein, Йоан використав його для опису потрясіння, яке пережив Ісус біля гробу Лазаря (11:33), і Його внутрішнє хвилювання у передріканні зради Юди на Тайній Вечері (13:21).

Йоан, безсумнівно, визначає цим природній страх перед наближенням смерті, і більше того: особливе потрясіння Того, Хто сам є Життям, перед знищенням усієї влади, злого, антибожественного, яка тепер безпосередньо звалюється на Нього і яку Він повинен прийняти, увібрати в Себе так, щоб «Того, Хто не знав гріха, Він за нас зробив гріхом» (2 Кор. 5:21).

Саме тому, що є Сином, Він з яскравою виразністю бачить увесь брудний потік зла, всю силу брехні та гордині, всю рафінованість і жахіття злого, що чіпляє собі маску життя і завжди спричиняє руйнування буття, збезчещення і знищення життя. Саме тому, що є Сином, Він найглибше відчуває чорноту, весь біль та підлість, що мусить спивати у призначеній для Нього «Чаші»: усю владу гріха та смерті. Все це Він мусить увібрати в Себе, щоб у Ньому воно стало позбавленим влади і було подолане.

Цілком повноправно Бультман зазначає: Ісус тут «не просто прототип зі зразковою поведінкою, якої прагне людина,… а Він насамперед Об’явник, рішення якого уможливлює і рішення людини для Бога в цю годину» (С. 328). Страх Ісуса набагато радикальніший за страх, що охоплює людину при наближенні смерті: це зіштовхування світла і темряви, життя та смерті – справжня вирішальна драма людської історії. У цьому сенсі разом з Паскалем ми можемо застосувати подію на Оливній горі особисто до себе: і мій гріх був присутній у цій страшній Чаші. «Ті краплини крові Я пролив за тебе», – чує Паскаль слова Господа, Який знемагає в боротьбі на Оливній горі (Пор. Pensees, VII 553).

Дві частини молитви Ісуса є протиставленням двох воль: «природної волі» Людини-Ісуса, який протистоїть жахливому, руйнівному очікуванню події і хотів би випросити, щоб ця Чаша минула Його; і «волі Сина», Який цілком віддається волі Отця. Коли ми прагнемо зрозуміти цю таємницю «двох воль», наскільки це можливо, то корисно поглянути ще на Йоанову редакцію молитви. У Йоана ми також знаходимо ці два прохання Ісуса: «Спаси Мене, Отче, від години цієї… Отче, прослав Своє ім’я!» (12:27 н.).

Ця послідовність обох прохань у Йоана, загалом, така ж, як у синоптиків. Горе Ісусової людської душі («стривожилась душа Моя»; Бультман перекладає: «мені страшно», С. 327) пориває Ісуса просити про порятунок від цієї години. Однак усвідомлення Свого посланництва – того, що Він властиво і прийшов задля цієї години, дозволяє Йому висловити друге прохання – щоб Бог прославив Своє Ім’я: Хрест, прийняття жахіття, допущення ганьби для знищення своєї гідності; ганебність смерті є прославою Божого імені. Бо саме так Бог стає видимий як Той, Хто Він є: Бог, Який у прірві Своєї любові, у пожертвуванні Себе-Самого протиставляє усій владі зла справжню владу добра. Ісус виголосив два прохання, однак перше, про «порятунок», перетворилося у друге, про Божу прославу у звершенні Його волі, і так сум’яття в глибині людського існування Ісуса зумовило єдність.

Попередній запис

ДОРОГОЮ НА ОЛИВНУ ГОРУ

Вихід Христа с учнями з Тайної вечері в Гефсиманський сад, Микола Гє «І, відспівавши, вийшли вони ... Читати далі

Наступний запис

ВОЛЯ ІСУСА І ВОЛЯ ОТЦЯ

Христос у Гефсиманському саду, Ежен Делакруа Утім що це означає? Чим є «Моя» воля на противагу ... Читати далі