Як то мовиться, ця фраза “зробила” мій день: «Залишається невирішеним дуже болісне і вразливе питання про те, як ми зустрінемося з тими, хто у своїй свободі послідовно стояв в опозиції до Бога…» Загалом, мова йде про посмертне буття, і автор цієї фрази хвилюється, як відбуватиметься його зустріч на небесах (бо сам він збирається потрапити саме в небесні обителі, за що його можна тільки похвалити) з людьми, які заперечують існування Бога. Бо, здається, «бути в опозиції до Бога» – це свідомо заперечувати Його існування чи взагалі боротися з Богом і всім тим, що пов’язане з Ним, тобто бути войовничим атеїстом. Забігаючи трохи наперед від себе додам: навряд чи ця зустріч матиме місце, бо таким «опозиціонерам» загалом немає що робити в небесних обителях.
Але в цих хвилюваннях добре простежується атмосфера, що нині царює в розумах багатьох вірних. Особливо на Заході. Цей стан можна передати наступними словами: Бог все одно всіх любить і рано чи пізно забере до Себе всіх на небеса… Чесно кажучи, це абсолютна нісенітниця, яка перекидає все біблійне богослов’я. Звісно, прихильники такого модернового «богослов’я» доводитимуть його біблійними цитатами, на кшталт, «ми пізнали любов, що має до нас Бог, і увірували в неї. Бог є любов…» (1Ін. 4:16), ігноруючи цілі пласти Біблії, що говорять про Божий суд і відплату. От лише такі потуги все одно не матимуть сенсу, адже не можна зводити якусь теорію, ґрунтуючись лише на певних біблійних віршах заодно відкидаючи всю решту Біблії… Хоча, про що я? Адже багато людей сприймають Біблію саме в такому ракурсі: бачать те, що подобається їм, і відкидають те, що їм не підходить…
Але все ж таки, спробую трохи поміркувати: якщо Бог все одно всіх у підсумку прийме, тоді навіщо Христу треба були помирати такою страшною і ганебною смертю на хресті? Ще раз питаю: навіщо? І навіщо Йому треба було народжуватися в хліву, зазнавати стільки поневірянь протягом Свого земного життя? Не легше Христові було б народитися в царському палаці, розповідати всім охочим про любов і прощення, і не викривати людських гріхів, не йти в опозицію до правлячого класу? І, ясна річ, не помирати, а краще в певний момент вознестися на очах величезного натовпу, а не як це Він зробив лише перед жменькою учнів. Погодьтеся, це виглядає куди краще, ніж те, що було насправді під час земного життя Ісуса.
І багато прихильників цього модернового «богослов’я» охоче б прийняли це, але Бог стосовно цього був іншої думки: «Мої думки – не ваші думки, ні ваші путі – путі Мої, говорить Господь. Але, як небо вище за землю, так путі Мої вищі за путі ваші, і думки Мої вищі за думки ваші» (Іс. 55:8,9). Через те, Ісус пройшов шляхом, який нам відомий завдяки Біблії, і не нам судити, чому Господь обрав саме такий шлях. Хоча можу припустити, що іншого шляху для спасіння людства від полону гріха та смерті просто не було.
Але, здається, мої доводи в жодному випадку не переконають прихильників-модерністів, проте для них у мене в запасі ще одне питання: а якщо люди не хотітимуть проводити вічність з Богом, хіба Він повинен силою заставляти їх перебувати поруч з Ним на небесах? Чи не краще їм залишатись у пеклі?
Ну, а тим, хто переймається питанням, як їм поводитись на небесах «з тими, хто у своїй свободі послідовно стояв в опозиції до Бога», на мою думку, краще взяти приклад з цих самих «опозиціонерів»: вони подібними питаннями взагалі не переймаються.
Автор: Михайло Лукін
