ВІД ТАЙНОЇ ВЕЧЕРІ ДО ЄВХАРИСТІЇ НЕДІЛЬНОГО РАНКУ

Тайна вечеря, Філіп де Шампань

У Павла та Луки після слів «Це Тіло Моє, що за вас ламається» слідує повторний наказ: «Чиніть це на Мій спомин!»; Павло ще раз наводить їх у розгорнутій формі після слів про Чашу. Марко і Матей не передають нам цього доручення. Однак через те, що конкретний зміст їхніх повідомлень закарбований літургійною практикою, то очевидно, що вони теж розуміли ці слова як основу: у спільноті учнів мусило далі продовжуватися те, що відбулося в ній уперше.

Однак постає запитання: «Що конкретно Господь доручив повторювати?» Безперечно, не Пасхальну Трапезу (якщо Тайна Вечеря Ісуса була такою). Пасха була щорічним святом, святкування якого в Ізраїлі чітко встановлювало святе передання і яке було пов’язане з конкретною датою. Навіть коли у цей вечір не йдеться про справжню Пасхальну трапезу за юдейським законом, а про останню земну Трапезу перед смертю, то не це доручалося виконувати.

Доручено повторно виконувати тільки те, що Ісус того вечора вчинив нового: ламання хліба, молитва благословення та подяки, і разом зі словами перемінення хліба і вина. Ми можемо сказати: завдяки цим словам нашу теперішність залучено до хвилини Ісуса. Відбувається те, що Ісус сповістив у Йоана (2:12): від Хреста Він усіх притягне до Себе.

Отож разом зі словами і жестами Ісуса був подарований і зміст нового «культу», але ще твердо не визначена культова іпостасть. Вона мусила сформуватися щойно у житті Церкви. Спочатку, за взірцем Тайної Вечері, споживали вечерю, а потім долучили Євхаристію. Рудольф Пеш показав, що ця трапеза, яка базувалася на соціальній структурі Церкви, яка зароджувалася, та на існуючих життєвих звичках складалася лише з хліба, без інших страв.

У Першому Посланні до Коринтян (11:20 нн. 34) бачимо, що в іншому суспільстві все відбувалося по-іншому: заможні спільно споживали трапезу і добряче наїдались, а для бідних залишався тільки хліб. Такий досвід згодом досить швидко зумовив і поділ на Господню трапезу та споживання для насичення і водночас встановлення оригінальної літургійної структури. Ми не насмілюємося вважати, що на «Господній трапезі» промовляли тільки слова освячення. В Ісуса вони виступають як частина Його berakha, Його молитви подяки і благословення.

За що ж дякував Ісус? За «вислухання» (Євр. 5:7). Він заздалегідь дякував Отцеві за те, що Той не покине Його у лещатах смерті (Пор. Пс. 16:30). Він дякував за дар Воскресіння, завдяки якому тепер приходить у хлібі та вині, щоб дати Своє Тіло і Свою Кров як запоруку Воскресіння і вічного життя (Пор. Йо. 6:53-58).

Пригадаємо схему псалмів-обітниць, де пригноблений оголошує, що після свого порятунку дякуватиме Богові та сповіщатиме про Боже спасительне діяння перед великою громадою. Страсний псалом (22), що розпочинається словами «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув», завершується обітницею, яку випереджає вислухання: «Від тебе йде моя хвала в великім зборі, обітниці мої виконаю перед тими, що Його бояться. Нехай споживають покірні, нехай будуть ситі, хай хвалять Господа ті, що Його шукають» (Пс. 22:26-27). Тепер це справді сповнюється: «Вбогі споживатимуть», тобто вони отримують більше, ніж земну поживу, вони отримують справжню манну: єдність з Богом у Воскреслому Христі.

Звичайно, що цей взаємозв’язок розкрився учням дещо згодом. Однак, зважаючи на вдячні висловлювання Ісуса, що надають нового звучання юдейському berakha, молитві подяки, eucharistia виявляється щоразу більше яскраво вираженою формою, літургійною іпостассю, де слова установлення мають свій сенс і де проявляється новий культ, що усуває храмову жертву: прославляння Бога у Слові, що стало Тілом і з цього Тіла Ісуса, яке пройшло через смерть, притягує цілу людину, ціле людство – і стає початком нового творіння.

Йозеф Андреас Юнґманн, видатний дослідник історії Євхаристії та один із творців літургійної реформи, робить такий висновок: «Головною домінантою виступає молитва подяки над хлібом і вином. Літургія розпочинається з подячної молитви після трапези останнього вечора, не зі самої Тайної Вечері. Вечерю трактували як незначну і таку, яку можна замінити, тож вона відпала ще у ранній Церкві. Натомість Літургія і всі богослужіння дальше розвинули подячну молитву, промовлену над хлібом і вином… Те, що Церква святкує у Літургії, є не Тайною Вечерею, а тим, що Господь установив на Тайній Вечері та передав Церкві – спогадуванням Його жертвенної смерті» (Messe im Gottesvolk. – C. 24).

Цьому відповідає історична констатація того, «що в цілому Переданні християнства після відокремлення Євхаристії від справжньої вечері (де появляється “ламання хліба” і “Господня вечеря”) аж до Реформації XVI століття ніде не використовується для святкування Євхаристії назва, що означає “вечеря”» (С. 23, прим. 73).

Проте для формування іпостасі християнського Богослужіння визначальним стає ще один момент. Будучи певним, що буде вислуханим, Господь подав учням Своє Тіло і Свою Кров як дар Воскресіння вже на Тайній Вечері, Хрест і Воскресіння входять до Євхаристії, без них вона втрачає свій зміст. Однак тому, що дар Ісуса, загалом, є даром Воскресіння, то відзначення Тайни неодмінно поєднувалося з пам’яттю про Воскресіння. Перша зустріч з Воскреслим відбулася вранці першого дня тижня – третього після смерті Ісуса, – отож недільного ранку. Ранок першого дня став мимоволі часом відліку християнського Богослужіння, неділя стала «Днем Господнім».

Це встановлення часу християнської Літургії, яке водночас визначає її внутрішню суть та її іпостась, відбувається дуже рано. Так у розповіді очевидця у Діяннях Апостолів (20:6-11) про подорож св. Павла і його супутника до Троади сказано таке: «А першого дня тижня, як ми зібралися, щоб хліб ламати…» (20:7). Це означає, що вже за апостольських часів «ламання хліба» було перенесено на ранок дня Воскресіння – Євхаристію святкували як зустріч з Воскреслим.

До цього контексту належить і те, що Павло розпоряджається провести збір грошей для Єрусалима «першого дня тижня» (1 Кор. 16:2). Про святкування Євхаристії мова майже не ведеться, але вочевидь неділя є днем сходин громади Коринта і через те днем Богослужіння. Накінець в Одкровенні (1:10) ми вперше знаходимо визначення неділі – «День Господній». Новий християнський поділ тижня чітко сформований. День Воскресіння є Господнім Днем й одночасно днем Його учнів, Церкви. Наприкінці І століття традиція уже чітко зафіксована, коли Вчення-Дванадцяти-Апостолів (Дідахе, прибл. 100 р.) цілком чітко формулює: «У День Господній маєте сходитися разом, ламати хліб і дякувати після того, як спершу визнаєте свої гріхи» (14:1). Для Іґнатія Антіохійського (прибл. пом. 110) життя «за Днем Господнім» вже є відмінною характеристикою християн на противагу тим, хто святкує суботу (Ad. Magn. 9:1).

Логічно, що зі святкуванням Євхаристії поєднувалась Літургія Слова, яку спочатку служили ще в синагозі, – читання Писання, пояснення і молитва. На початку II ст. завершується формування визначних компонентів іпостасі християнського Богослужіння. Цей процес становлення належить до самого творення. Творення – як відомо – передбачає Воскресіння й одночасно живу спільноту, яка під проводом Божого Духа надає Господньому дару його форми у житті вірних.

Архаїзм, який мав відійти поза Воскресіння і його динаміку й відтворювати тільки Тайну Вечерю, не відповідає змісту дару, який Господь дав учням. День Воскресіння є зовнішнім та внутрішнім місцем християнського Богослужіння, і подяки як творче випередження Воскресіння через Ісуса є способом, яким Господь учиняє нас вдячними разом зі Собою, яким благословляє нас у дарі та втягує у перемінення, що відбувається з нами завдяки дарам і поширюється на світ, «доки Він не прийде» (1 Кор. 11:26).

Попередній запис

БОГОСЛОВ’Я СЛІВ ПРО УСТАНОВЛЕННЯ ЄВХАРИСТІЇ

Тайна вечеря, Філіп де Шампань Після усіх цих роздумів про історичні рамки та про історичну достовірність ... Читати далі

Наступний запис

ДОРОГОЮ НА ОЛИВНУ ГОРУ

Вихід Христа с учнями з Тайної вечері в Гефсиманський сад, Микола Гє «І, відспівавши, вийшли вони ... Читати далі