І це не все – ви можете втратити вашу радість.
Радість у Господу – це ваша сила. Ви можете втратити вашу радість, але спасіння при цьому не втратите. Християнин не може втратити спасіння. Якщо вам так вже хочеться про щось турбуватися, турбуйтеся про те, що ви можете втратити вашу радість. Християнин може радіти, засмучуватися, відчувати біль і страждати одночасно. Одного разу увечері я розмовляв з братом Вудвардом телефоном. У нього був рак кісток, а потім почався рак печінки. І коли він говорить, що він ночами відчуває жахливий біль, я не можу стримати сліз. Він сказав: «Ви не повірите в це». Я сказав: «О, я вірю, вірю». Я немало пережив, я знаю людей, і я знаю, що таке біль. Я знаю горе і знаю відчай.
Коли Джек Хойлс переживав один з тих важких періодів, які траплялися в його житті, я відправив йому декілька листів, в яких написав: «Ти, напевно, переживаєш зараз дуже важкий час, так дозволь мені вказати тобі декілька віршів, які можуть допомогти тобі». І я написав кілька віршів. Він так і не відповів на жоден мій лист. Згодом я сказав Джеку Патерсону про те, що, «можливо, ситуація була не такою жахливою, як я собі уявляв». Той сказав мені: «Це було насправді так жахливо, навіть ще гірше. Я радий, що ти йому написав». Я теж радий, що написав.
Але поглянемо на те, як брат Вудвард переживає тяжкі часи. Розмовляючи з ним телефоном, я запитав: «Ваша дружина працює?» – «Ні, вона не може працювати». – «Церква піклується про вас?» – «О, брате Ракмане, ці люди такі добрі до мене, Бог такий милостивий до мене. Так, брате, ці люди такі добрі до мене, Бог такий добрий до мене». А в Лос-Анджелесі, Нью-Йорку, Філадельфії і Вашингтоні не спасенні люди метушаться, лихословлять, вони ненавидять Бога, ненавидять вас, ненавидять Біблію, і вони усі так само нещасні, як шість годин, проведені в сніговій бурі. Спасенні ж переживають свої нещастя із словами: «Бог був такий добрий до мене, ніколи ще так багато людей не допомагало мені». Ми дякуємо вам за ті гроші, які ви нам посилаєте на публікацію наших трактатів. Цей чоловік у своєму горі мав те, чого не спасенні не мають навіть у найсвітліші хвилини. Не втрачайте ж цю радість. Ви знаєте, що сказано про вашу радість? Радість у Господу – це ваша сила.
У нашій церкві був один чоловік на ім’я Кіей Хедлі, він управляв військовою частиною. Він зазвичай постійно приводив військовослужбовців у нашу церкву. Майже кожен з не спасенних людей, кого він приводив із собою, ставав спасенним. І майже кожен з них починав брати участь у служінні. А четверо або п’ятеро, врешті-решт, навіть стали служителями. Одного разу він привіз декілька військовослужбовців і хотів, щоб вони відвідали церкву, а вони не погоджувалися. Ну, так він возив їх у своєму мікроавтобусі, показуючи пам’ятки міста. Їх було близько п’яти чоловік, і вони сиділи в автобусі, незадоволено роздивляючись Пенсаколу і скиглячи: «Ну, що це за гниле містечко. Що за діра. Яке звалище. О, як би я хотів повернутися зараз у Сан-Дієго. Норфолк – ось це місто, а це просто діра. Я не можу зрозуміти, чому я все ще тут». Вони бурчали, бурчали, скаржилися на те, на це. Хедлі, сидячи за кермом, слухав їх певний час, і через півгодини, сказав: «Хлопці, якщо вам нічого робити, то чому б вам просто не піти зі мною в церкву сьогодні увечері?» Вони сказали: «О, ні-ні-ні, ми не можемо». – «Чому?» І вони відповіли: «Нам і так добре». Ви тепер бачите, що світ просто увійшов для нас до звички. Вони переконали себе в тому, що їм добре, хоча насправді це було не так. Це звичка. Ви обзаводитеся звичками, після цього ви не можете від них відмовитися, бо вони міцно тримають вас.
Одного разу, 15 років тому, у Форт Волтоні був такий випадок. Один пілот врізався ззаду (на своїй машині) у припаркований фургон, а сам він їхав на швидкості лише 5 миль на годину. Його запитали: «Як міг кваліфікований пілот американського військово-морського флоту, що пролітав у повітрі більше 25 років, зробити подібну річ?» Він відповів: «Ну, коли я побачив перед собою цей фургон, я просто потягнув на себе кермо, щоб пролетіти над ним». Сильна річ – звичка. Уявіть собі, що було б, якби хлопець, виходячи з машини, замість того, щоб відстебнути ремінь безпеки, розстебнув би ремінь на своїх штанях, і його штани звалилися б привселюдно. Він просто переплутав.
Є один хлопець, чиє обличчя ви могли часто бачити по телевізору. Так от він знімався у двох рекламних роликах, і йому їх поміняли. В одній рекламі він мав сидіти з чашкою кави і, відсьорбнувши ковток, сказати: «м-м-м… о це справжня кава!» А через рік йому веліли зніматися в рекламі сигарет, і він, випустивши першу хмарку диму, заявив: «О це справжня кава!» Але ж це була сигарета. Він сказав це лише тому, що звик промовляти цю фразу.
Одного разу один фанатик бейсболу, з тих, хто знає усі команди і результати усіх матчів, уперше потрапив на скачки. Наприкінці забігу, коли коні пліч-о-пліч поверталися до фінішу, він прийшов у крайнє хвилювання, підвівся на трибунах і почав волати: «Та обходь ти їх, осел!» І це було адресовано коню, як ви розумієте. Не спасенні люди просто за звичкою думають, що їм добре і весело, хоча насправді це зовсім не так.
Ви можете втратити радість, і я зустрічав таких християн, які втратили свою радість. Кілька років тому я знав одного хлопця; зараз він поїхав у Брент. Він збирався робити щось у своєму служінні Господу на військовій службі, при цьому він постійно твердив про своє бажання приходити в школу. Я сказав: «Гаразд, приходь у школу». Тоді він сказав: «Я збираюся записатися на 20 років в армію. Я вже служив 12 років». Я сказав: «Як ти гадаєш, Бог хоче щоб ти проповідував або щоб залишив усе, як є?» – «Я думаю, що Бог хоче, щоб я проповідував». Я сказав: «Йди, а коли підійде час наступного вербування на військову службу, то не записуйся». Він погодився. Наступні шість місяців я його не бачив, і мені здалося, що він мене уникав. Нарешті, я упіймав його, затиснув у кут і сказав: «Хіба ти не був готовий йти в школу?» Він сказав: «Та ні, я знову записався в армію». – «Чому?» – «Не знаю, брате Ракмане, мені просто здається, що я не міг не зробити цього, я продовжував турбуватися про усі ці медичні питання, про лікування зубів, про усі ті вигоди, які дає військова служба. Я вже був на службі, коли мені було вісімнадцять, і я просто не знаю, як я буду сам по собі, я думаю, що не зможу так». Він був слюсарем і збройовим майстром. У нього просто був талант. Я бачив, як за п’ять хвилин він розкривав сейф із складним ключем. У мене якось виникли проблеми з таким же сейфом, я відвіз його в місто до слюсаря, він провозився з ним півтори години, потім ще 2 години, щоб зробити ключ, і зажадав від мене за усе це купу грошей. Цей хлопець був прекрасним слюсарем і збройовим майстром, але він не бажав довіряти Богові.
Отже, він знову потрапив в армію і отримав безліч проблем. Безліч проблем зі своєю дружиною, бо він захопився в’єтнамською дівчиною і його сім’я розпалася. Потім вона кинула його заради когось ще. Після цього він знову одружився на не спасенній жінці. Вона почала влаштовувати скандали, потягнула його до суду, найняла адвоката, і той хлопець потрапив під арешт. Ще до того, як це з ним сталося, він був поставлений у таке становище, що мав жити на 220 доларів на місяць, – усе інше йшло на оплату аліментів. Ви не зможете жити з комфортом на 220 доларів на місяць. Я ніколи не забуду того стані, в якому був той хлопець, коли пережив усе це. Найсмішніше те, що та жінка не злюбила його і пішла від нього. І він виявився ні з чим, маючи в місяць 220 доларів. Він прийшов до мого будинку із зарядженим пістолетом 38 калібру, всівся у внутрішньому дворику і півгодини волав про те, що зараз виб’є собі мозки. Я сказав: «Ну, так нехай цей постріл буде гідним, дивися, не схиб». – «Ні, звісно, ні». Ви не хочете заохочувати таких хлопців. Він сказав: «Ракмане, знаєте, я намагався жити для диявола, я робив усе можливе для цього. Я намагався повернутися до цього світу, але не вийшло. Я якось запросив одну дівчину на побачення, ми сиділи і випивали разом, і раптом вона подивилася на мене і сказала: «Ти знаєш, ти мене лякаєш». – «Що ти маєш на увазі?» – «Я не знаю, але в тобі є щось таке, що нагадує мені про Бога».
Дозвольте мені сказати вам, якщо ви почали читати те, що каже ця Книга, почали слухати слова цієї Книги, то цим самим ви руйнуєте своє власне життя. Ви ніколи не станете колишніми. Я приречений… я приречений. Я не можу повернутися у світ, навіть якщо буду усе робити для цього. Я не протримаюся і 15 хвилин. Я не протримаюся і 5 хвилин. За першої ж нагоди, коли хтось щось скаже, а ви відкриєте свій рот, то ви скажете щось, що відразу видасть вас з головою.
Якийсь Рекс Харісон грав на піаніно на пляжі Редондо, що в Каліфорнії. Він був одружений 3 або 4 рази, він нічого не досяг, він був спасенним, але відступив від Господа. Одного разу увечері він грав в якійсь забігайлівці, і якась дівиця підійшла, оперлася на піаніно, потім заплакала і сказала: «Я знаю, ти, напевно, християнин, хіба не так?» Він перестав грати і запитав: «Як ви здогадалися?» Вона сказала: «Я просто почула те, як ви граєте блюз». Ох, хлопче, я тобі дещо скажу. Якщо ти прив’язав себе до Біблії, то для світського життя ти загинув. Якщо вже Бог вирішив щось від вас отримати, то Він змусить вас це зробити так, як це було з Іоною. Тоді, коли Він захоче, щоб ви відкрили свій рот, ви відкриєте свій рот і поставите печатку під своїм вироком. Ви знаєте, що це? Це образ християнина, який втратив свою радість. Будь-яке дитя Боже може втратити свою радість.
