Бажання мстити за себе має бути для нас настільки чужим, щоб ми уникали навіть думок про це.
«Нікому не відплачуйте злом за зло, але дбайте про добро перед усіма людьми» – Рим. 12:17.
Як ми вже ясно бачили в попередньому розділі, триматися за непрощення рівнозначне тому, що продовжувати вважати когось своїм боржником. Коли з кимось несправедливо обійшлися, він гадає, що кривдник став тепер його боржником. Він чекає якоїсь плати, грошової або моральної.
Наша судова система існує для того, щоб захищати права постраждалої сторони. Судові позови виникають через те, що люди намагаються добитися погашення своїх боргів. Коли одна людина образила іншу, людська справедливість каже: «Вони з’являться перед судом за скоєне і заплатять, якщо виявляться винними».
Непрощаючий слуга хотів, щоб його товариш заплатив йому борг, тому він подав на нього до суду. Це не шлях праведності.
«Hе мстіться за себе, улюблені, а дайте місце гніву Божому. Бо написано: “Мені відомщення, Я віддам”, – говорить Господь» (Рим. 12:19).
Діти Божі не можуть мстити за себе. Але саме до цього ми і прагнемо, коли відмовляємося прощати. Ми жадаємо, замишляємо і здійснюємо помсту. Ми не прощаємо, поки нам повністю не повернуть борг, і тільки ми можемо визначити прийнятні розміри цієї компенсації. Коли ми прагнемо самі компенсувати заподіяний нам збиток, то ставимо себе в положення суддів. Але ми знаємо наступне: «Один є Законодавець і Суддя, Який може спасти і погубити; а ти хто, що судиш ближнього? Hе нарікайте, браття, один на одного, щоб і ви не були осуджені: ось Суддя перед дверима стоїть» – (Як. 4:12; 5:9).
Бог – праведний Суддя. Він здійснить справедливий суд. Якщо хтось згрішив і по-справжньому покаявся, то Кров, пролита Ісусом на Голгофі, зітре цей борг. Ви можете сказати: «Але ж це зі мною погано вчинили, а не з Ісусом!»
Так, але ви не усвідомлюєте, яке жахливе зло ви спричинили Ісусу. Він був безневинною жертвою, яка не має плями або вади, тоді як кожен з нас згрішив і гідний смерті. Кожен з нас порушив Божі закони, що набагато перевершують державні. І якщо чинити за справедливістю, то кожен з нас має бути засудженим до смерті рукою найвищого правосуддя у всесвіті.
Можливо, ви не зробили нічого такого, що спровокувало б іншу людину спричинити вам зло. Але, якщо ви порівняєте те, як вчинили з вами, з тим, що вам прощене, то побачите – це просто не піддається жодному порівнянню. Від цього ваш борг Богові не зменшився б ні на грам! Якщо ви почуваєте себе обдуреними, ви забули, яку милість вам виявили.
Сірі сфери невдоволення і обурення
Якби ви згрішили проти мене, за часів Старого Завіту, у мене було б законне право зажадати відплати в такому самому розмірі. Тоді було дозволено вимагати погашення боргу, віддаючи злом за зло (див. Левит 24:19; Вихід 21:23-25). Закон був верховним суддею. Ісус ще не помер, щоб звільнити підзаконних.
Подивіться, як Він звертається до вірних Нового Завіту: «Ви чули, що було сказано: око за око і зуб за зуб. А Я кажу вам не противитися злу. Але якщо тебе хто вдарить у праву твою щоку, підстав йому і другу. І тому, хто захоче судитися з тобою і верхній одяг твій взяти, віддай йому і сорочку. І хто примусить тебе іти з ним одне поприще, іди з ним два. Тому, хто просить у тебе, дай; і від того, хто хоче в тебе позичити, не відвертайся» – (Мф. 5:38-42).
Ісус скасовує всякі сірі сфери, де було дозволено невдоволення. Фактично Він каже, що наше ставлення має бути настільки далеким від помсти, щоб ми могли послужити іншим людям.
Коли ми прагнемо самостійно виправити спричинене нам зло, ми ставимо себе в положення суддів. Раб, який не прощає, у 18-му розділі Євангелія від Матфея, зробив це, коли посадив свого товариша у в’язницю. У свою чергу цей раб сам був відданий мучителям, а його сім’я продана до тих пір, поки він не заплатить усе сповна.
Ми повинні надати місце праведному Судді. Він віддасть за правдою. Тільки в Нього праведний суд.
Одного разу я проповідував на тему про образу в церкві в Тампі, штату Флорида. Після проповіді до мене підійшла одна жінка. Вона сказала, що простила свого колишнього чоловіка за усе, чим він її образив. Але коли вона слухала мою проповідь про те, як залишити образу, то відчула себе дуже некомфортно і усвідомила, що в неї як і раніше немає усередині миру.
«Значить ви так і не простили його», – сказав я їй м’яко.
«Ні, простила, – сказала вона. – Я проливала сльози прощення».
«Ви могли плакати, але так і не відпустити його».
Вона наполягала, що простила його: «Мені нічого від нього не потрібно. Я відпустила його».
«Скажіть мені, що він вам зробив», – попросив я.
«Мій чоловік був пастором церкви. Він залишив мене і наших трьох синів і втік з однією жінкою, яка була однією з ведучих у церкві, – у неї на очах з’явилися сльози, – Він сказав, що одружився на мені не за Божою волею, бо досконалою волею Божою для нього було одруження на тій жінці, з якою він потім і втік. Чоловік сказав мені ще, що вона була цінним вкладом у його служіння, бо надавала йому набагато більше підтримки, ніж я. І що я була перешкодою для нього, критикувала його. Усю провину за руйнування нашого шлюбу він поклав на мене. Він так і не визнав, що в цьому була і його провина».
Немає сумнівів, що той чоловік був у зваблюванні і вчинив жахливо зі своєю дружиною і дітьми. Його дружина настраждалася від нього і чекала, поки він заплатить їй свій борг. Цей борг полягав не в аліментах і не в матеріальній підтримці дітей, оскільки її новий чоловік забезпечував сім’ю. Борг полягав ось у чому: вона хотіла, щоб він визнав себе винуватим, а її – правою.
«Ви не простите його, поки він не прийде до вас і не скаже, що це він винен в усьому, а не ви, і потім вибачиться у вас. Цей несплачений борг тримає вас у рабстві», – сказав я їй.
Якби Ісус чекав, поки ми прийдемо до Нього з вибаченнями і скажемо: «Ми були неправі, а Ти правий. Прости нас», – Він не простив би нас на хресті. Страждаючи на хресті, Він вигукнув: «Отче, прости їм, бо не відають, що чинять» (Лк. 23:34). Він простив нас ще до того, як ми прийшли до Нього і сповідували наш гріх. Апостол Павло попереджає нас: «Поступаючись один одному і прощаючи взаємно, коли хто на кого має скаргу: як Христос простив вас, так і ви» (Кол. 3:13). І «будьте один до одного добрими, милосердними, прощайте один одному, як і Бог у Христі простив вам» (Еф. 4:32).
Коли я сказав цій жінці: «Ви не простите його, поки він не скаже: «Я був винен, а ти була права», – по її обличчю потекли сльози. Те, що вона хотіла, здавалося крихітним у порівнянні з усім тим болем, який він спричинив їй і їх дітям. Але вона перебувала в рабстві в людського правосуддя. Вона зробила себе суддею, претендуючи на свої права отримати борг і чекаючи його сплати. Ця образа заважала її взаєминам з новим чоловіком. Це також вплинуло на її ставлення до усіх чоловіків, що мають владу, бо колишній чоловік був також і її пастором.
Часто Ісус порівнював стан наших сердець із станом ґрунту. Нам заповідано укоренитися і утвердитися в любові Божій. Тоді насіння слова Божого пустить коріння в наших серцях, ростиме і, врешті-решт, зробить плід правди. Цим плодом є: «любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість» (Гал. 5:22-23).
Але ґрунт зробить лише те, що посіяно в ньому. Якщо ми насаджуємо насіння боргу, непрощення і образи, то замість любові Божої виросте бур’ян. Він називається гірким коренем (чи коренем гіркоти). Френсіс Френжіпейн дала чудове визначення гіркоті: «Гіркота – це нереалізована помста». Гіркота з’являється, коли помста не досягла бажаної відмітки.
Автор послання до Євреїв прямо говорив про це: «Намагайтеся мати мир з усіма і святість, без якої ніхто не побачить Господа. Пильнуйте, щоб хто не позбувся благодаті Божої, щоб якийсь гіркий корінь, що виріс, не завдав шкоди і щоб ним багато хто не осквернився» – (Євр. 12:14-15).
Зверніть увагу на слова «і щоб ним багато хто не осквернився». Чи можуть ці «багато хто» бути тими самими людьми, про яких Ісус говорив у Мф. 24:10, що в останні дні спокуситься (чи образяться) «багато хто»?
Гіркота – це корінь. Якщо за коренем доглядати – поливати, захищати, живити – він зміцнюватиметься і поглиблюватиметься. Якщо з коренем не розібратися відразу ж, потім його буде дуже важко висмикнути. Образа ростиме з кожним днем. Тому Павло перестерігає нас такими словами: «Нехай сонце не заходить у гніві вашому» (Еф. 4:26). Інакше замість плоду праведності ми побачимо урожай гніву, образи, нарікання, заздрості, ненависті, сварливості і розбіжності. Ісус назвав усе це злими і поганими плодами (див. Мф. 7:19-20).
Біблія каже, що людина, яка не прагне до миру, залишаючи образи, кінець кінцем стане спаплюженою. І дорогоцінне в результаті стане зіпсованим гіркотою непрощення.
