Час Божого гніву

Вигнання торговців з Храму, Джованні Паніні

Вигнання торговців, Мр. 11:15-18

І приходять вони в Єрусалим, і, ввійшовши у храм, Ісус взявся виганяти тих, що продавали й купували в храмі; перекинув столи міняйлів та ослони тих, що продавали голубів, а й не дозволив, щоб хтось будь-що переносив через храм. Навчав Він їх і казав їм: «Хіба не написано: Дім Мій домом молитви назоветься для усіх народів? А ви з нього зробили печеру розбійників!»

Лише один раз написано у Євангелії, що Христос впав у справжній великий гнів. Він мав слова милосердя для грішників, промовчав на поганий прийом у Назареті, тихо і без протесту зносив переслідування. Навіть до Юди Він звертався радше з лагідним докором, аніж із гнівом. Звичайно, Він часом картав Своїх учнів. Кілька разів говорив гострі слова Петрові. Бувало, що Він голосно громив фальш й облуду фарисеїв.

Але у справжній великий гнів Він впав лише раз: ніщо Його так не обурило, як вид святині, яку перетворено на торговище.

Лагідний і терпеливий Учитель взяв у руку бич зі шнурів і розігнав торговців, порозкидав гроші й поперевертав ятки.

Без сумніву, Він здивував Своїм гнівом усіх. Аж три євангелісти повідомляють про цю подію у своїх Євангеліях.

Таким чином ми раз і назавжди отримали переконливе повчання: по-перше, чим має бути святиня, по-друге, що викликає найбільший Божий гнів.

«Дім Мій – це дім молитви, – говорить розгніваний Ісус, – а ви з нього зробили печеру розбійників».

Отож Церква має бути місцем молитви.

Не торговищем, на якому визначають ціну вділеної ласки.

Не університетською аудиторією, де не треба вірити, бо все можна довести.

Церква не є також трибуною суспільних наук, місцем мітингів і політикування. Вона – місце молитви.

Дім Божий не є також доброчинною організацією. Він – місце молитви, яка спомагає віру, а та без діл мертва.

Церква теж не банк, у якому найбезпечніше вкласти капітал, розраховуючи на те, що він даватиме відсотки якщо не в цьому, то в майбутньому житті.

Вона не є також підприємством, де ти працюєш певну кількість годин, розраховуючи, що за кожну хвилину молитви, за кожну «зараховану» Святу Літургію ти отримаєш відповідну заплату.

Святиня не є також салоном мод під час недільної Святої Літургії, коли чепурні пані мають нагоду показатися сусідкам у нових строях.

Храм Божий не є місцем розваги (Часто можна почути: «Я не ходжу до церкви, бо священик виголошує нудні проповіді, співають немодні пісні тощо»).

Церква не є також стартом для кар’єристів.

Вона не є тільки для білих, ані також тільки для чорних. «Дім Мій домом молитви назоветься для усіх народів», – говорить Ісус.

Божий храм не є тільки для святих («Навіщо ж мені ходити до церкви, якщо я все одно грішу?»), ані також виключно для грішників («Пощо мені ходити до церкви, якщо я не краду, не пиячу, не вбиваю?»).

І другий урок, який ми мусимо засвоїти з цього інциденту у притворі храму: що найбільше розгнівило Ісуса?

Не блуд розпусниці, невторопні висловлювання Петра чи недовіра Томи, навіть – не зрада Юди. Ані не митарі чи невдячні назаретяни. Навіть Своїм розпинателям Він пробачив, співчуваючи їм, бо «не відали, що чинять».

Найбільше ж Його розгнівили ті, які в тіні Господнього престолу захотіли залагодити власні справи. Ті, які встановили «ятки» посеред Божої Церкви. Ті, які забули про справжню ціну святих слів і почали легковажно ними крутити, наче дрібними монетами: так, як їм вигідно. Вони говорять «Божа воля», коли йдеться про те, щоб протягнути свій план. Говорять про «любов ближнього» тільки тоді, коли їм потрібна чиясь послуга. Говорять про «навернення» тоді, коли їм розходиться про те, щоб формувати інших згідно з власними потребами й уявленнями.

Бог не дозволяє влаштовувати у Своєму Домі печери розбійників. Не дозволяє зі Себе кпити. Раніше чи пізніше настане година Божого гніву: Господь порозштовхує дешеву метушню малих амбіцій, покладе край продажництву, вижене з Церкви розрахунок…

Невіруючі люди закидають нам, християнам, корисливість нашого ставлення до Бога. Може, ми мусимо серйозно переглянути наші мотиви, коли переступаємо поріг Господньої святині?

Ми ж бо є гідними дітьми нашого століття: ми – «ділові» люди. Кожний із нас має в собі якесь торговище, список речей, якими ми володіємо, список речей, про які мріємо, ряди цифр, перерахунків, таємних розрахунків. Дійсність досліджуємо за допомогою запитань: Скільки це коштує? Скільки за це платять? Що мені це дасть? Який буде прибуток? Скільки втрачу? Якщо дам, то що отримаю взамін? Може, ми з цією своєю бухгалтерією входимо також у дім молитви? Може, і у стосунку до Бога ми практикуємо щось на зразок товарного обміну: Господи Боже, я даю Тобі три «отченаші», п’ять високих вчинків і одне добре діло, а Ти мені дай здоров’я й удачу. Або: дивись, як я стараюся, віддаю Тобі все: молодість, талант, посвячую Тобі життя – дай мені за це щасливу вічність. Скрупульозно збираємо ці «отченаші», добрі вчинки, подвиги умертвлення, розраховуючи на те, що колись, коли настане час розрахунку, Бог ретельно порахує усі наші дари й виміняє їх на вічну нагороду – заплатить місцем у Царстві й вінцем слави.

Але в Господній святині не є аж так сумно.

Адже приходять туди й такі, що, як євангельська вдова, приносять Богові все, що мають, ціле багатство щедрого і люблячого серця, не розраховуючи на жодну відплату. Приходять такі, котрі прагнуть Царства Небесного тільки зі щирої туги за огляданням Бога віч-на-віч.

Приходять такі, які тихо вклякають і прославляють присутність Всемогутнього. Свята Літургія є для них не обов’язком, а потребою серця. Вони вважають найбільшою нагородою для себе те, що можуть на Нього дивитися, при Ньому бути, Його шукати, приймати Його й дякувати Йому.

Приходять – зустріти Приятеля. Поговорити з Отцем. Порадитися з Учителем. Послухати Того, хто є Втіленим Словом. Поскаржитись Тому, хто страждає. Перепросити Розп’ятого. Вчитися любові. Поділитися із братами Найсвятішим Хлібом. Усміхнутися до Того, кого полюбили понад усе. Або ж просто – приходять молитися, тому що Дім цей є Домом молитви.

Попередній запис

Не маю нікого

Зцілення розслабленого, Карл Генріх Блох Оздоровлення кривого, Йо. 5:1-9 Один чоловік там був, що нездужав тридцять ... Читати далі

Наступний запис

Або повернення, або загибель

Петро зі сльозами уходить з двору первосвященика, Антон Роберт Лейнвебер Петро, Мк. 14:66-72; Юда, Мт. 27:3-5 ... Читати далі