ДАТА ТАЙНОЇ ВЕЧЕРІ

Тайна вечеря, Філіп де Шампань

Проблема датування Тайної Вечері Ісуса базується на протиріччі у питанні між синоптичними Євангеліями, з одного боку, та Євангелія від Йоана – з іншого. Марко, якого Матей і Лука наслідують у головному, долучає сюди конкретну дату: «А першого дня Опрісноків, коли жертвували Пасху, кажуть до Нього учні: „Де хочеш, щоб ми йшли й приготували, – щоб Ти їв Пасху?… . Як же настав вечір, – приходить (Ісус) з дванадцятьма» (Мк. 14:12,17). Вечір першого дня Опрісноків, коли у храмі забивають пасхальних ягнят, є надвечір’ям свята Пасхи. За хронологією синоптиків це четвер.

Після заходу сонця розпочиналося свято Пасхи, і в цей час споживали Пасхальну вечерю: Ісус зі Своїми учнями і всі прочани, які прибули в Єрусалим. У ніч на п’ятницю – згідно із синоптичними Євангеліями – Ісуса схопили і привели на суд, у п’ятницю вранці Пилат засудив Його на смерть і «о третій годині» (близько 9-ї години) Його розп’яли на Хресті. Смерть Ісуса датована дев’ятою годиною (близько 15-ї години). «Коли настав уже вечір, – тому що була це п’ятниця, тобто перед суботою – Йосиф Ариматейський… прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса» (Мк. 15:42н.). Поховати Його мусили до заходу сонця, тому що починалася субота. Субота – це день спочинку Ісуса у гробі. Воскресіння ж настає вранці «першого дня тижня», у неділю.

Ця хронологія є проблематичною, бо суд і розп’яття Ісуса відбулися у свято Пасхи, яке у цей рік припало на п’ятницю. Багато вчених намагалися показати, що суд і розп’яття були-таки узгоджені з приписами свята Пасхи. Однак, незважаючи на їхню обізнаність, сумнівно, що суд перед Пилатом і розп’яття стають допустимими і відбуваються у таке велике для юдеїв свято. На підтвердження цього знаходимо також фразу в Марка. Він каже, що первосвященики і книжники за два дні до свята Опрісноків шукали можливості підступом схопити Ісуса і вбити, пояснюючи при цьому: «Але, мовляв, не під час свята, щоб розруху не було в народі!» (14:1 н.). За синоптичною хронологією страта Ісуса мала відбутися саме у день свята.

Тепер звернемося до Йоанової хронології. Йоан старанно пильнує, щоб Тайну Вечерю Ісуса не зобразити як свято Пасхи. Навпаки, юдейські авторитети, які привели Ісуса на суд до Пилата, не сміють входити у Преторію, «щоб не осквернитись, а й могти їсти пасху» (18:28). Отож Пасха розпочинається щойно ввечері, споживання пасхи відбувається після суду; суд і розп’яття відбуваються напередодні Пасхи, у «день приготувань», а не у саме свято. Відповідно свято Пасхи розтягується від вечора п’ятниці до суботнього вечора, а не від вечора четверга до вечора п’ятниці.

Загалом зберігається така ж послідовність подій. Вечір четверга – у цей вечір відбувається Тайна Вечеря Ісуса з учнями, що не є Пасхою; п’ятниця – переддень свята, не саме свято: суд і страта; субота – спочинок у гробі; неділя – Воскресіння. Згідно з цією хронологією Ісус помирає тоді, коли у храмі заколюють пасхальних ягнят. Він помирає як справжнє Ягня, яке тільки-но передвістили серед ягнят.

Те, що Ісус помирає одночасно з жертвоприношенням пасхальних ягнят, є важливим і спонукало багатьох учених встановити цей богословський зв’язок, що в Євангелії не висловлений. Сьогодні ж дедалі виразніше бачимо, що Йоанова хронологія в історичному плані вірогідніша за синоптичну. Адже ми згадували: суд і страта у свято майже немислимі. З іншого боку, Тайна Вечеря Ісуса виглядає настільки тісно пов’язаною з Пасхальною традицією, що заперечення її пасхального характеру є проблематичним.

Тут завжди робили спроби «примирити» ці дві хронології між собою. Найважливіша і в багатьох моментах вражаюча спроба поєднати обидва передання належить французькій дослідниці Анні Жобер, яка розвинула свою тезу в низці публікацій з 1953 року. Вникати у тонкощі цієї пропозиції не варто, отож обмежимося найнеобхіднішим.

Пані Жобер опирається насамперед на два ранні тексти, які, здається, підводять до вирішення проблеми. Передусім це вказування на давній Єрейський календар, переданий у написаній по-гебрейськи Книзі Ювілеїв другої половини II століття до Христа. Цей календар не зважає на обертання місяця і передбачає рік, що має 364 дні, поділений на чотири пори року по три місяці, два з яких мають 30 днів і один – 31 день. Кожна чверть року з постійним 91 днем охоплює рівно 13 тижнів, отож кожен рік має 52 тижні. Відповідно літургійні свята щороку завжди припадають на той самий день тижня. Для Пасхи це означає, що 15-й Нісан – це завжди середа, і Пасхальну трапезу споживають після заходу сонця у вечір вівторка. Тож Ісус, як вважає Жобер, відзначив Пасху за цим календарем у вівторок ввечері й у ніч на середу був заарештований.

Отже, дослідниця вважає вирішеними дві проблеми: по-перше, Ісус відсвяткував справжню Пасхальну Трапезу, як це передають синоптики; з іншого боку, Йоан має рацію, що юдейські авторитети, які дотримуються свого календаря, святкували Пасху щойно після суду Ісуса, тож Ісуса було страчено у надвечір’я справжньої Пасхи, а не в саме свято. Синоптичне та Йоанове передання є однаково правильними щодо розбіжності між двома різними календарями.

По-друге перевага, на яку вказує Анні Жобер, водночас виявляє слабкість цієї спроби розв’язати проблему. Французька вчена наголошує на тому, що передані хронології (синоптиків і Йоана) на кілька годин мусили змістити ряд подій: допит перед Синедріоном, віддання Пилатові, сон жінки Пилата, передача Іроду, повернення до Пилата, бичування, присуд смерті, Хресна Дорога і Розп’яття. Умістити це все у кілька годин, на думку Жобер, видається майже неможливим. На противагу цьому її розв’язка пропонує часові рамки від ночі на середу аж до ранку Страсної П’ятниці.

Вона показує, що у Марка «Вербна неділя», понеділок і вівторок зберігають точність у послідовності подій, але потім він безпосередньо переходить до Пасхальної Трапези. За переданим датуванням залишається два дні, про які нічого не повідомлено. Урешті, Жобер нагадує, що план юдейських авторитетів міг спрацювати: вбити Ісуса завчасно, до свята. Однак Пилат через своє вагання відтягнув розп’яття аж до п’ятниці.

Проти зміни датування Тайної Вечері з четверга на вівторок виступає давнє Передання про четвер, яке зустрічаємо вже в II столітті. Йому пані Жобер протиставляє інший текст, на який опирається її теза. Ідеться про «Дідаскалію Апостолів», писання початку III століття, яке датує Вечерю Ісуса вівторком. Дослідниця намагається показати, що книга зберігає давню традицію, сліди якої містяться і в інших текстах.

Щодо цього мусимо зауважити, що таким способом виявлені сліди традиції заслабкі, щоб переконати. Інша трудність полягає в тому, що малоймовірно, що Ісус використовував календар, поширений у Кумрані. Ісус ходив до храму на великі свята. Навіть коли Він передвістив Свій кінець і підтвердив це драматичним актом, Він таки дотримався релігійного юдейського календаря, що особливим способом засвідчує Євангелія від Йоана. Безперечно, ми можемо погодитися з французькою вченою, що календар Книги Ювілеїв не обмежувався Кумраном та ессеями. Однак цього не достатньо, щоб утверджувати його для Пасхи Ісуса. Тому очевидно, що більшість екзегетів відкидає на перший погляд захоплюючу тезу пані Жобер.

Я описав цю тезу дуже детально, бо вона подає деякі уявлення про багатогранність юдейського світу за часів Ісуса, які, незважаючи на зростання нашого знання джерел, можемо реконструювати лише частково. Я не заперечував би вірогідності цієї тези, проте, з огляду на її проблематичність, вона залишається просто неприйнятною.

Отож що маємо сказати? Найретельнішу оцінку усіх досі знайдених розв’язків я знайшов у книзі про Ісуса Джона П. Майєра, котрий наприкінці першого тому подав широке дослідження хронології життя Ісуса. Автор робить висновок, що варто робити вибір між синоптичною та Йоановою хронологіями і на основі глибокого аналізу джерел показує, що перевагу має Йоан.

Йоан є правим у тому сенсі, що юдейські авторитети під час суду Ісуса перед Пилатом не споживали пасху, бо мусили для цього дотримуватися чистоти згідно з культовими приписами. Він правий у тому, що розп’яття відбулося не у свято, а в переддень свята. Це означає, що Ісус помер тієї години, коли у храмі заколювали пасхальних ягнят. Те, що християни згодом побачать у цьому щось більше за випадковість, упізнають Ісуса як правдиве Ягня, трактуватимуть обряд з ягнятами як його справжній зміст, є цілком нормально.

Залишається питання: «Чому тоді синоптики говорили про Пасхальну трапезу? На чому базується ця лінія Передання?» По-справжньому переконливу відповідь на це запитання не може дати навіть Майєр. Він намагається – як багато інших екзегетів – зробити це з допомогою редакційної і літературної критики. Дослідник прагне довести, що єдині місця (Мр. 14:10 і 14:12-16), де Марко говорить про Пасху, повинні бути долучені пізніше. У правдивому повідомленні про Тайну Вечерю мова не йде про Пасху.

Скільки б визначні постаті не відстоювали цю операцію, вона є штучною. Правильним залишається вказівка Майєра на те, що в зображенні самої Вечері у синоптиків Пасхальний ритуал показаний так само мало, як і в Йоана. Тож з певним застереженням ми погодимось із сентенцією: «Уся Йоанова традиція… цілком збігається з первісною синоптичною традицією про характер Трапези, що не стосується Пасхи» (A Marginal Jesu, C. 198).

Отож чим же насправді була Тайна Вечеря Ісуса? І як ми наблизилися до досить раннього пояснення її Пасхального характеру? Відповідь Майєра примітивно проста і багато в чому переконлива: Ісус знав про Свою смерть. Він знав, що більше не їстиме пасхи. Повністю усвідомлюючи це, Він запрошує Своїх на Тайну Вечерю, дуже особливу, не пов’язану з конкретним юдейським обрядом. Це було Його прощання, під час якого Він запропонував Нове, Себе Самого як правдиве Ягня, і цим заклав Свою Пасху.

У всіх синоптичних Євангеліях до цієї Вечері належить пророцтво Ісусової смерті та Його Воскресіння. У Луки воно набуває особливо урочистої й таємничої форми: «Я сильно бажав спожити оцю Пасху з вами перш, ніж Мені страждати, бо кажу вам, Я її більш не буду їсти, аж поки вона не звершиться в Божім Царстві» (22:15). Слова ці мають два значення: вони можуть передавати, що Ісус востаннє споживає звичну пасху зі Своїми. Проте вони також можуть означати, що Він її більше не їстиме, бо наближається до нової Пасхи.

У Переданні очевидним є те, що суттю цієї Прощальної Трапези була не стара Пасха, а Нова, яку Ісус звершував, щоб встановити взаємозв’язок між ними. Навіть коли перебування Ісуса разом з Дванадцятьма не було Пасхальною Трапезою згідно з приписами юдейства, то у ретроспективі помітний внутрішній зв’язок Цілості зі Смертю і Воскресінням Ісуса: це була Ісусова Пасха. У цьому сенсі Він відсвяткував і не відсвяткував Пасху: давні обряди не могли звершитися; коли настала їхня пора, Ісус уже помер. Однак Він віддав Самого Себе і таким способом справді відсвяткував з ними Пасху. Старе не було відкинуте, а щойно тепер цілком наповнилося змістом.

Найдавніше свідчення такого спільного бачення Нового і Старого, що дає нове пасхальне пояснення Ісусової Трапези у контексті Смерті та Воскресіння, знаходимо у Павла (1 Кор. 5:7): «Усуньте стару закваску, щоб ви були новим тістом, так, як ви і є прісні, бо Пасха наша, Христос, принесений у жертву» (Пор. Майєр, A Marginal Jesu, С. 429н.). Як і в Марка (14:1), тут також перший день Опрісноків і Пасха слідують одне за одним, але ритуальний зміст того часу переходить у христологічне і екзистенційне значення. Опрісноками мусять бути самі християни, звільнені від закваски гріха. Принесене в жертву Ягня – це Христос. У цьому описи Павла повністю відповідають Йоановому зображенню подій. Отож Смерть і Воскресіння Христа стали для нього святом Пасхи, яке триває.

Якщо базуватися на цьому, то очевидно, що Ісусова Трапеза, яка включає не тільки провіщення, а в Євхаристійних Дарах також і випередження Хреста і Воскресіння, дуже рано розглядалася як Пасха – як Його Пасха. І так воно було.

Попередній запис

ТАЙНА ВЕЧЕРЯ - ВСТУП

Тайна вечеря, Філіп де Шампань Ще більше за есхатологічну промову Ісуса, яку ми розглядали у 2-му ... Читати далі

Наступний запис

ВСТАНОВЛЕННЯ ЄВХАРИСТІЇ

Тайна вечеря, Філіп де Шампань Так зване повідомлення про встановлення Євхаристії, тобто слова і жести, через ... Читати далі