Ісус заповідав нам: «Не збирайте собі скарбів на землі… Збирайте ж собі скарби на небі» (Мф. 6:19). Очевидно, що це не даремно, хоча Письмо дуже мало говорить нам про майбутнє життя тих, хто туди потрапить. Але очевидно, що певні запаси від Господа нам будуть потрібні не лише для нашого виправдання на суді Христовому (2Кор. 5:10), але й для повноцінного життя у вічності. Святе Письмо нам відкриває, як його зібрати.
Ісус сказав: «Хто жне, той одержує нагороду і збирає плід у життя вічне» (Ін. 4:36). Апостол Павло, підводячи підсумок своєї праці й діяльності на землі, сповіщає учневі своєму Тимофію: «Тепер готується мені вінець правди, який дасть мені Господь, праведний Суддя, в той день; і не тільки мені, але і всім, що полюбили явлення Його» (2Тим. 4:8). Маємо три найвагоміші речі, що їх можемо «зібрати» для свого майбутнього життя на небі, – такий собі духовний посаг для кожного з нас, як частки Церкви-Нареченої.
Це нагороди, скарби та вінці.
Нагороди
1) «Бо коли я благовістую, то нічим мені хвалитися, тому що це неодмінний обов’язок мій, і горе мені, коли не благовістую! Бо коли роблю це добровільно, то матиму нагороду; а коли недобровільно, то лише виконую довірене мені служіння» (1Кор. 9:16,17). Отже, нагороду від Бога ми маємо тоді, коли благовіствуємо, тобто свідчимо людям про Ісуса, не претендуючи на винагороду земну, що може мати вигляд зарплати, донорської підтримки й тому подібне. Це найлегший, мабуть, і найдоступніший для віруючих спосіб отримати нетлінну відзнаку. Немає необхідності в місіях, бюро, офісах і т.п. Їдеш в автобусі, – поговори з людиною, що сіла з тобою поряд; пішов на весілля до світських своїх родичів, – скажи їм, що п’яні їхні веселощі, то далеко не те щастя, якого варта людина як творіння Боже, – делікатно скажи, з любов’ю; потрапив на похорон, утіш близьких померлого словом Христовим, надією на Господа, відкрий їм, що цвинтарна яма може стати для них не кінцем усього, а лише початком щасливого й нескінченного майбуття.
2) «Хто ж насаджує і поливає є одне: але кожний одержить свою нагороду за своєю працею» (1Кор. 3:8). Отож благовісник посіяв зерна істини в ґрунт людських сердець і пішов далі, а за роботу тепер беруться інші: поливають посіяне дощем молитви, плекають сходи, доки вони не виростуть і не дозріють і, нарешті, збирають врожай та зносять його в Божі комори. Інакше кажучи, приводять людей до церкви. За це їм нагорода, причому, незалежно від того, хто скільки й на якому етапі трудився, бо Господь хоче, щоб «хто сіє, і хто жне – раділи разом».
3) «Я, за даною мені від Бога благодаттю, як мудрий архітектор, поклав основу, а інший будує на ній… Діло кожного виявиться… і вогонь випробовує діло кожного… У кого діло, яке він будував, устоїть, той одержить нагороду. А в кого діло згорить, той зазнає втрати (сінон: понести збитки, постраждати, бути покараним)» (1Кор. 3:14). У цьому уривку ап. Павло каже про діло, що його можна уподібнити до зведення споруди. Воно має свій конкретний проект, має початок і кінець, після чого починаються його випробування на міцність, тобто перевіряється якість робіт. Тільки після цих вельми серйозних іспитів споруду може прийняти небесний Замовник.
У 1Кор. 3:10 Павло називає себе «мудрим архітектором», який заклав у Коринті надійний фундамент нової церкви, й настановляє тих, кому доручено зводити саму будівлю на цьому фундаменті, попереджає їх про велику відповідальність та можливі помилки. Він пише: «Від будівничих же вимагається, щоб кожний був вірним» (1Кор. 4:2). Вірний своєму покликанню, своїй духовній спеціальності на будівництві. Кожен будівельник, незалежно від своєї посади, мусить бути зацікавлений в якісному завершенні споруди, в успішному закінченні випробувань.
4) Добрі діла. «І хто напоїть одного з малих цих чашею холодної води…, істинно кажу вам, не втратить нагороди своєї» (Мф. 10:42). Це те, що ми називаємо повсякденною благодійністю притаманною кожній віруючій душі. Господь заохочує і благословляє кожного, у кого в серці співчуття, любов та бажання прислужитися Христові. Коли ми допомагаємо бідним, підтримуємо знесилених, доглядаємо хворих тощо, це угодно Богові, але є ще один різновид добрих справ, – він особливий. «Бо ми – Його творіння, створені у Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував‚ щоб ми виконували» (Еф. 2:10). Це означає, що в Бога є особистий план на життя кожної люди, складений Ним заздалегідь, є індивідуальна справа, що її кожен віруючий має звершити за період свого перебування на землі. Йдеться не про якихось вибраних, особливих людей, а про кожного, хто прийняв Ісуса Христа.
І тут постає величезна проблема. Безліч віруючих проживають своє життя, не виконавши передбаченого Богом завдання. На жаль, далеко не всі ті, що відвідують храми, навіть ті, що служать Йому, знають своє покликання, розуміють, для чого помістив їх Господь на цю землю. Дуже мало пастори в церквах звертають на це увагу своїх парафіян, і, як наслідок, люди не шукають волі Божої на свою долю.
Отже, маємо такі чинники, що за них Господь обіцяє дати нам нагороду нетлінну: благовіствування та євангелізація, Божі діла та добрі справи в Христі.
В одному ряду із цими стоїть також кілька важливих внутрішніх чинників, що спрямовані в глибини нашого єства, – без них неможливим є наше духовне зростання.
1) «А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас… Бо коли ви любите тих, хто любить вас, яка вам нагорода? Отже, будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мф. 5:44,46,48). Чому за це Бог обіцяє нам нагороду, цілком зрозуміло, бо не так просто благословляти тих, хто ненавидить і кривдить нас, не говорячи вже про те, щоб їх любити. Варто спробувати стати на цей шлях, як стає зрозуміло, що нам не обійтися без великих жертв, без великих зусиль над собою, без великої боротьби з нашим «я», яке ні за що не хоче примиритися з образами, з переслідуваннями, тим більше, якщо вони несправедливі. Кожна наша перемога над «старою людиною» наближає нас до досконалості, робить нас все більш подібними до Христа, й Він готовий певним чином винагороджувати нас за це.
2) «Блаженні ви, коли ганьбитимуть вас і гнатимуть, і зводитимуть на вас усяке лихослів’я та наклепи – Мене ради. Радуйтесь і веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах…» (Мф. 5:11,12). Отже нагороду отримають ті, хто, живучи на землі, не тільки вірували в Нього, але й страждали за Нього (Флп. 1:29). Вся історія християнства переповнена незліченними прикладами страждань і смертей Його вірних за свою віру. Чималі випробування випали на долю наших старших братів та сестер, багато з яких наклали головами в радянських концтаборах, померли у «психушках», але не зрадили свого Господа.
Сьогодні, слава Богу, маємо інший час, але й нині вистачає різного роду наклепів, образ, інших ненависницьких дій з боку тих, хто служить дияволу. Великим горнилом наших страждань нерідко буває й сім’я, особливо, коли разом живуть віруючі та невіруючі. «І вороги людини – домашні її» (Мф. 10:36). Як важко буває братам та сестра відстояти свої переконання перед тими, хто в їхньому домі не приймає Христа, скільки доводиться пережити несправедливих утисків, образ, навіть знущань! Господь це бачить, Господь оцінює це належним чином, і нагорода від Бога досягне нас свого часу. Велика нагорода!
Перераховані чинники, звичайно ж, не охоплюють всю нашу діяльність на землі, всі можливості Бога відзначити нас. У своєму Одкровенні Іоанн Богослов називає низку винагород, що даються Богом вже не за одну, а за цілу сукупність певних заслуг.
Автор: Віктор Косовський
