Розчарування супроводжують кожного з нас протягом життя. Кожного, без жодного виключення. І не треба вірити тим, хто стверджує, що жодного разу не зазнавав розчарування в житті – це або забудькуваті люди, або шахраї, які ведуть тренінги з уникання[1] почуття тривожності, стурбованості та інших не дуже приємних відчуттів. Втім, здається, ці курси навряд чи виявляться корисними для людей, адже на брехні все одно не вдасться створити щось довговічне і вартісне, це буде лише однією з форм самообману, на який так сьогодні охочий світ: вдавати, що в тебе все гаразд попри всі падіння і невдачі, на які багате життя кожного з нас. І питається: як серед усього уникнути розчарування? – Ніяк, навіть і не намагайтеся, лише марно розтратите час і сили.
Втім, у розчарування є побічний позитивний ефект, звісно, за умови правильного ставлення до розчарування. Цікаво, яким має бути правильне ставлення до розчарування? – Дуже просто: визнання, що воно є, адже за умови такого підходу в людини з часом цілком можливо може виникнути згаданий позитивний ефект: визнання, що не все їй підвладне в її житті, у цьому світі. Виражаючись біблійною умовою, це визнання може стати першим кроком до упокорювання.
Вже відчуваємо, що при згадуванні упокорювання в багатьох людей зовнішніх (і в декого з вірних) в уяві виникають зовсім неприємні асоціації: відсутність у людини почуття власної гідності, сліпа віра своїм лідерам, чи навіть брак розумових здібностей… Одним словом, образ середньостатистичного росіянина, а зовсім не людини, яка має особисті стосунки з Творцем, як це намагається нав’язати атеїстична пропаганда. Насправді втіленням упокорювання (істинного, а не образів перекрученого) є здоровий глузд, тобто усвідомлення, що не все, навіть того більше, далеко не все підвладне нам і нашим бажанням у цьому світі.
Але це ще не все, адже справжнє упокорювання неможливе без визнання що все, абсолютне все в цьому світі залежить від волі Божої. Але, слід зауважити, що не все, далеко не все, що діється у світі угодне Богові. Зовсім ні, проте все у всесвіті (у видимому і невидимому світі) діється з дозволу (попущення) Божого, і визнання цього факту, а також того, що «тим, які люблять Бога, покликаним з Його волі, усе сприяє для добра» (Рим. 8:28), слід вважати справжнім упокорюванням. Проте навіть упокорювання не допоможе уникати розчарувань у житті, але, натомість, допоможе долати їх, а з часом виробить звичку все більше і більше покладатися на Бога Живого (див. 1Пет. 5:7), що з роками… ні, не позбавить від розчарувань, а просто на них все менше звертатимеш уваги, і, відповідно, легше долатимеш їх.
[1] Саме уникання, а не подолання, просимо звернути на це увагу, адже в сучасному світі давно ввійшло у звичку не долати труднощі, а за будь-яку ціну намагатися уникнути їх. Навіть попри той факт, що це намагання забиратиме значно більше часу і сил (і до того ж часто-густо без жодного ефекту), ніж факт визнавання певної проблеми та подальшого подолання її.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Як уникнути розчарувань?
