Зцілення скорченої жінки Спасителем в одну із субот. У цій події, зважаючи на численні Христові дива, начебто не було нічого особливого: от нещасна хвора жінка, яка страждала на страшну недугу цілих 18 (!) років, от благий Господь, Який згідно з пророчими словами прийшов, щоб «зціляти розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення, сліпим прозріння, відпустити замучених на волю, проповідувати літо Господнє сприятливе» (Лк. 4:18,19), а от ще бездушний начальник синагоги, який окрім виконання закону, до того ж на власний розсуд інтерпретованого людьми, не бачить нічого – не страждань одноплемінниці, не явного дива Господнього.
– Є шість днів, в які дозволено робити; в ті і приходьте зцілятися, а не в день суботній (Лк. 13:14), – це все, на що спромігся релігійний чиновник. Добре, що хоча б пересічні обивателі спромоглися побачити диво Господнє і порадіти «всім славним ділам Його» (Лк. 13:17), вже не кажучи про жінку, яка нарешті змогла зажити повноцінним життям. Адже це сьогодні створені більш-менш хоч якісь умови для людей з обмеженими можливостями, а 2 тисячі років тому ці нещасні просто опинялися на узбіччі суспільства, часто позбавлені найелементарнішого.
Але якщо за останні 2 тисячі років у багатьох людей значно покращилися умови проживання, то от ставлення до проблем ближніх змінилося не в такій значній мірі. На сьогодні немало серед вірних, а ще більше серед людей зовнішніх трапляються такі самі бездушні особи, на кшталт згаданого начальника синагоги. Подібних людей не хвилює абсолютно нічого окрім їх власних проблем, але от у чому парадокс: щойно особисто їх спіткає якийсь негаразд, вже не кажучи про щось істотніше, то складається таке враження, що буквально весь світ просто зобов’язаний прийти їм на допомогу. Ніяк інакше. І так, тоді ви не почуєте з вуст такого лицеміра (саме так їх іменує Ісус), про виконання закону, про суботу і про інші всілякі дрібниці. «І це не дивно, адже тут і зараз вирішується питання життя і благополуччя людини, про що інше може йти мова?» – більш за все за таких обставин ви почуєте з вуст цих лицемірів такі аргументи. От лише ви їх не почуєте, коли питання життя і благополуччя не стосуватиметься особисто їх та їх близьких.
Але не буде драматизувати, адже «кожен з нас дасть за себе відповідь Богові» (Рим. 14:12), – так що саме цим лицемірам доведеться нести відповідальність за свою поведінку, а краще звернемо увагу на ще один доволі неприємний момент, який часто відбувається в церковних стінах. Мова зараз йде про очікування певними групами вірних скорого настання кінця світу. У цьому явищі насправді немає нічого нового, адже у всі часи знаходилося чимало людей, які вважали що кінець світу станеться незабаром. Але от що дивно, ці очікування якось раптом «припинялися», коли цих людей сягали якісь лиха чи негаразди. Зважаючи на сьогоднішні українські реалії – люди припинили говорити про кінець світу, коли в їх оселях пропало світло.
Звісно, мова не про всіх, хто очікує кінця світу, для декого сьогоднішні події пряме свідоцтво скорого настання кінця світу (от лише чи мало було таких свідоцтв протягом історії людства?), але багатьох сьогоднішні сумні реалії серйозно протверезіли, і вони якось «призабули» про свої очікування. І зважаючи на все це, чи не здається вам подібною поведінка згаданого начальника синагоги і багатьох «свідків» скорого настання кінця світу? Чи не є це проявом лицемірства: бути значно «духовнішим», коли особисто тебе це не стосується, і кардинально змінювати свою поведінку і ставлення, коли якісь негаразди спіткали тебе особисто?
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Лицеміри чи ні?
Ваш коментар: