Читаючи Старий Заповіт, ми читаємо Біблію, яку читав і використовував Ісус. Він молився цими молитвами, запам’ятовував ці вірші, співав ці пісні, слухав у дитинстві ці історії на ніч і роздумував над цими пророцтвами. Ісус шанував кожну «йоту і рису» єврейських Писань. Чим більше ми осмислюємо Старий Заповіт, тим більше осягаємо Ісуса. Мартін Лютер сказав: «Старий Заповіт – це заповіт Христа, який Він повелів розкрити після Його смерті, прочитати і всюди проголосити через Євангеліє».
В одному з яскравих фрагментів свого Євангелія Лука розповідає про те, як Ісус несподівано з’явився поряд з двома учнями на дорозі в Еммаус. Попри те, що чутка про воскресіння поширювалася, подібно до лісової пожежі, ці двоє явно їй ще не повірили. Ісус міг побачити це за їх сумним виглядом. Як невеликий розіграш Він попросив їх розповісти про все, що сталося з цією людиною на ім’я Ісус (учні Його ще не впізнали) за останні декілька днів. Потім Він докорив їм: «О, безумні й запеклого серця, щоб повірити всьому, про що сповіщали Пророки! Чи ж Христові не це перетерпіти треба було, і ввійти в Свою славу? І Він почав від Мойсея, і від Пророків усіх, і виясняв їм зо всього Писання, що про Нього було» (Луки 24:25-27).
Сьогодні нам потрібен досвід «дороги в Еммаус» навпаки. Учні знали Мойсея і Пророків, але не могли зрозуміти, як це усе відноситься до Ісуса Христа. Сучасна церква знає Ісуса Христа, але швидко втрачає залишки розуміння Мойсея і Пророків.
З книги «Біблія, яку читав Ісус»
