Чому стільки злоби?

Як нам здається, є фільми, які потребують продовження. Це стосується і деяких книг. І дописів. Зокрема, знову як на нашу думку, потребує продовження допис присвячений питанню, що краще: щирість чи удаваність? – Сподіваємось, що це не виглядатиме занадто пафосно і зарозуміло, що ми рекламуємо свій власний допис і ненав’язливо рекомендуємо прочитати його.

Звичайно, багато хто не погодиться з нашими аргументами, які ми наводили в цьому дописі, а суть аргументів полягала в тому, що перетворення цього світу на краще треба починати власне із себе. А зовсім не з інших. І нарікання про те, що весь світ зіпсований загалом не до чого не приведуть, від цих нарікань світ аж ніяк не стане кращим. Тоді, питається, який сенс нарікати? Знову ж таки, як на нашу думку, сенсу ніякого.

Знаєте, і на цьому можна було б припинити цю розмову, адже більшість людей залишиться все одно при своїй думці, але ми не можемо не пригадати наступні Ісусові слова: «Якщо будете перебувати в слові Моєму, то ви істинно будете Моїми учениками; і пізнаєте істину, і істина визволить вас» (Ін. 8:31,32).

Передусім у багатьох виникає питання: Визволить від чого? – Перше, що спадає на думку: від похоті світу цього, від гріхів і нашої залежності від них. Це лише здається, що люди можуть дати раду своїм шкідливим (згідно Біблії гріховним) звичкам. Насправді це гріховні звички панують над нами, до того ж панують над нами до такої міри, що люди навіть уявити себе не можуть без цих шкідливих (гріховних) звичок, буквально розчиняються в них. Ці звички стають для них реально богом, якому вони служать. І знаєте, стає якось смішно, коли люди світу цього поневолені безліччю більш чи менш «шкідливих», як на їх думку, а насправді вкрай небезпечних гріховних звичок, починають насміхатися, відверто глузувати з вірних, які поклоняються Богу Живому. Ці люди щиро вважають, що вони ніким і нічим не поневолені, що вони дійсно «вільні» люди, на відміну від віруючих, які власноруч поневолили себе поклонінню «якомусь там» Богу.

Так само слово Боже може визволити від згаданої на початку допису удаваності, коли люди з Божою допомогою зможуть побачити в оточуючих дійсно ближніх, а не конкурентів, і не тільки побачити, але з часом полюбити їх, почати співчувати їм. Перетворитися з удаваних лицемірів на щирих людей, тобто досягнути того, чого свого часу очікували від інших. І знаєте, що найцікавіше? Такі щирі, перетворені словом Божі люди, стають менше нарікати на удаваність інших. Значно менше, ніж коли вони самі робили це: вдавали із себе тих, ким не були насправді (чи відчували в певний момент), або ж, навпаки, були цілком щирими… у власній ненависті. Адже щирість та удаваність часто йдуть рука об руку, бо коли певна людина втомлюється вдавати із себе когось іншого, вона стає щирою і випускає свою ненависть у зовнішній світ. От чому в старших людей буває стільки злоби – це не реакція на біль зумовлений хворобами, ці люди просто втомилися протягом років вдавати із себе когось інших. А окрім злоби нічого іншого в них не лишилося, адже достатньої кількості любові вони протягом життя не накопичили, бо любов не сумісна з удаваністю. От і лишається таким нещасним сприймати зі злобою оточуючий світ.

Що до цього можна додати? Ніколи не пізно змінити з Божою допомогою власне життя на краще. Навіть, якщо ви зі злобою дивитеся на оточуючий вас світ: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим» (Мф. 11:28,29).

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docЧому стільки злоби?


Ваш коментар: