Шанування в домі – діти

Після декількох років служіння в помісній церкві і більше двадцяти років служіння подорожуючого проповідника, я помітив, що велика нужда в повазі знаходиться не в церкві і на роботі, а вдома. Істина в тому, що громадським, цивільним і церковним сферам буде величезна користь, якщо батьки і матері послужать прикладом пошани у своїх домівках, що сприяє поширенню поваги навколо нас.

Сила батьківського слова

Раніше ми обговорювали, наскільки важливо дітям шанувати своїх батьків. Але батькам також важливо шанувати своїх дітей. Шанувати – означає цінувати. Якщо ми цінуємо своїх дітей, ми ставитимемося до них і говоритимемо з ними так, що це дозволить ним бути на вершині у своєму житті.

Час від часу я чую, як батьки звертаються до своїх дітей таким принизливим тоном, що я мимоволі відчуваю досаду. Це може бути батько, що говорить грубо зі своєю недосвідченою дочкою, або інший батько, що критикує помилки свого сина на ігровому полі. Чи це мати, що чинить так, ніби діти ганьблять її, а вона у відповідь публічно принижує їх.

Список можна продовжувати далі.

Коли моя дружина була підлітком, в її житті розвинулися проблеми, які могли б бути легко відвернені. Ліза була активним підлітком і ніколи не хвилювалася через свою вагу. Регулярно в літньому таборі її вагу перевіряли. Будь-яке збільшення ваги вважалося ознакою нормального росту.

Ліза займалася плаванням. Близько року вона плавала у двох командах, що дозволяло їй їсти, що вона хотіла і коли вона хотіла. Отримавши травму, вона була вимушена перестати займатися спортом. Тоді вона вчилася в старших класах. Рівень її активності знизився, але вона продовжувала вживати таку ж кількість їжі, що і під час тренувань.

В один день вона прийшла зі школи. Її батько попросив підійти до нього. Він оглянув Лізу від ніг до голови і попросив розвернутися. Він сказав: «Ці джинси тобі замалі. Скільки ти важиш?»

Вона сказала вагу, яка була в неї в таборі.

Він заперечив: «Не може бути. Ти найменше важиш 135 фунтів![1] Йди і зважся»!

Відчуваючи страхітливе почуття сорому і зніяковіння, вона пішла до сімейних ваг у ванну кімнату батьків. Побачивши свою вагу, Ліза була здивована. Вона важила 140 фунтів[2].

Ліза сказала вагу своєму батькові. Її батько ясно дав їй зрозуміти, що це надто багато для неї. Він сказав, що це непривабливо, хлопці не запрошуватиму її на побачення через її вагу. Після того, як лекція батька була закінчена, Ліза зайшла у ванну кімнату, зняла одяг і подивилася на своє тіло. Це був перший раз, коли вона зненавиділа його.

З тієї миті її вага стала рушійною силою в її житті. Вона стала надмірно уважною до свого розміру і поглинена думками про свою вагу. Вона урізала порції споживаної їжі, її зусилля почали приносити результати. Хлопчики почали помічати її, їй подобалася їх увага. Отже, врешті-решт в її розумі розвинулася паралель: «Коли я струнка – я сильна і гідна любові і уваги; коли я товстішаю – я позбавлена сили і уваги».

Таке мислення порівнянне із спіраллю, що йде вниз. Поступово її стан погіршав до стану булімії[3] і анорексії[4]. У Лізи було любовно-ненависне ставлення до їжі. Вона любила їсти, але ненавиділа гладшати. Вона почала приймати послаблюючі і сечогінні засоби, щоб очистити своє тіло. У свої ранні студентські роки її тіло встигло звикнути до них. У результаті її поклали в лікарню, оскільки впродовж цілого місяця в неї не було дефекації. Коли їй були двадцять два роки, вона була зцілена Богом на усіх рівнях. Чи можливо було цього уникнути, якби її батько повівся по-іншому? Що якби він висловив слова підтримки і прийняття, замість слів приниження? Стала б Ліза дивитися на себе по-іншому?

Я бачив тому доказ у нашому шлюбі. Коли я одружився на Лізі, вона важила 116 фунтів[5]. Я постійно казав їй про те, як прекрасно вона виглядає. Я не переставав хвалити і підтримувати мою дружину після першого року нашого спільного життя. Я не зупинився, коли вона була вагітна і годувала дітей грудьми. Я просто продовжував казати:

«Ти прекрасна!» чи: «Якби хтось сказав мені, коли мені було двадцять, що моя дружина так прекрасно виглядатиме після багатьох років шлюбу, я влаштував би свято», або ще: «О, сьогодні ти виглядаєш краще, ніж у день нашого весілля». Я дійсно думаю так, як кажу їй. Я вірю, що це приносить мені користь. Отже, я постійно шукаю способи похвалити мою дружину. Я її чоловік і це мій обов’язок. Павло конкретизує це: «Так повинні чоловіки любити своїх жінок, як свої тіла: хто любить свою жінку, любить самого себе. Бо ніхто ніколи не мав ненависти до своєї плоті, а годує і гріє її, як і Господь Церкву» (Еф. 5:28,29). Зверніть увагу, що слово годує означає «давати необхідне для росту». Я невпинно шукаю можливості живити мою дружину словами. Про це ми більше говоритимемо в наступному розділі, бо це є частиною поваги.

У той час коли я давав необхідне моїй дружині, Ліза продовжувала вірити Божій мудрості і обіцянням, даним їй при зціленні. Бог продовжував працювати з нею. Підтримуючи її, я створив атмосферу, в якій моя дружина могла вірити Богові без перешкод. Після двадцяти п’яти років шлюбу, народження чотирьох дітей її вага залишається тією самою, як під час весілля. Вона не докладає особливих зусиль, тому деякі можуть подумати, що вона не схильна до повноти. Але я знаю краще, оскільки пам’ятаю перелякану, невпевнену дівчину, що страждає від зайвої ваги у свої ранні роки.

Діти – це нагорода

Батьки принижують своїх дітей не лише грубими і негативними словами, але і зневагою хвалою і прийняттям, коли це їм необхідно. Діти потребують частого підбадьорення, напряму і підтвердження.

Їм треба говорити, так само як і показувати, що вони улюблені і цінні. Якщо це не буде зроблено батьками, вони шукатимуть любові і прийняття в іншому місці. Сини і дочки шукають довіри, але якщо батьки сконцентровуються на незрілих рисах їх вдачі або недоліках, вони сіють неправильні слова у своїх дітей, які принесуть абсолютно протилежний урожай. Через прийняття і довіру можна уникнути величезної шкоди від лише декількох невірно сказаних слів. Парадокс у тому, що батьки не бачать свою роль у наслідках такої поведінки. Зневірившись, вони скаржаться своїм друзям, наскільки важкі їх діти, хоча найчастіше ті недоліки, які вони критикують, можуть бути легко виправлені через повагу.

Слова батьків і матерів дуже вагомі в житті синів і дочок. Коли вимовляються слова поразки, невдач і слабкості, негативні наслідки починаються з маленьких труднощів і закінчуються серйознішими проблемами. Часто батьки знесилюють через поведінку своїх дітей, що погіршується. Це схоже на порочне коло. Якщо батьки не виявлять турботу про дітей у цей момент, вони віддалять себе від нагороди, даної їм Богом через дітей. Ми читаємо: «Ось і діти – насліддя від Господа; нагорода від Нього – плід утроби». Псалом 126:3

З цього ми бачимо, що нам обіцяна нагорода через наших дітей. Чому тоді така велика кількість батьків не насолоджується обіцяними стосунками між батьками і дітьми? Здається, що усе навпаки. Часто я чую, як батьки бурчать про своїх підлітків: «О, якби я міг закрити свого підлітка на ключ до тих пір, поки йому не виповниться двадцять». Чи: «Чому не можна просто обійти підлітковий вік?» Я пам’ятаю, що я чув такі твердження, коли мої четверо синів були ще зовсім маленькими. Це стало турбувати мене, я думав: «Невже мої хлопчики перетворяться на маленьких монстрів у підлітковому віці?»

Проте мені було дано пережити зсередини щось, що інші батьки не переживають. Дозвольте мені поділитися цим з вами для вашої ж користі. Я служив молодіжним пастором, коли двоє моїх синів були ще малюками. Перебуваючи на цій посаді, я відвідував людей у них удома, беручи участь у пасторських консультаціях. У той час я і виявив цей принцип. Я раптом усвідомив, що діти батьків, які критикують негативну поведінку своїх дітей, ставали з часом ще гіршими. Діти, чиї батьки говорили над ними слова Божих обіцянь, у результаті ставали тими, які слова над ними говорили. Друге послання Павла до Коринф’ян проливає світло на причину того, що відбувається: «Коли ми дивимось не на видиме, але на невидиме: бо видиме – дочасне, а невидиме – вічне» (4:18).

Незмінне Боже Слово, на якому накреслені невидимі істини, має бути нашим центром. Ми з Лізою регулярно говоримо Божі обіцяння над нашими дітьми. Перш ніж вони почали говорити, ми називали їх «учнями», що означає «навчені Господом і слухняні Його волі». Ми казали: «І буде великий мир і спокій» (Іс. 54:13, розш. пер.).

Ми проголошували, що вони «наші стріли» (див. Пс. 126), народжені для вказівок і знамень (див. Іс. 8:18), а також інші дивовижні обіцяння із Слова Божого.

Ми заздалегідь вибрали їм імена, раніше вивчаючи їх значення і молячись за Боже керівництво. Ми хотіли називати їх тими, ким би вони потім стали. Ім’я нашого первістка – Едісон Давид означає «Улюблений, гідний довіри». Ім’я другого сина Остін Майкл означає «Царствений, той, хто подібний до Бога». Третій син – Джошуа Олександр. Його ім’я означає «Бог врятує і захистить людство». Четвертого ми назвали Арден Крістофер, що означає «Палкий і вогняний, той, хто подібний до Христа». Всякий раз, коли ми називаємо їх по імені, ми знаємо, що ми говоримо над ними. Будучи їх батьками, ми маємо владу і привілей, вивільняти благословення в їх життя. Кожен син росте і стає схожим на значення свого імені не лише тому, що ми промовляємо над ними, але і тому, що ми віримо в те, що ми кажемо. Чи була в нас можливість не вірити в наші слова? Наївно думати, що ні. Був час, коли вони поводилися зовсім не відповідно своєму імені. Ми повинні були виправляти їх і дисциплінувати, ми розбиралися з їх характером і захищали те, що казали для них. (Маленька замітка: ми можемо завдати шкоди дітям, атакуючи їх характер, а не поведінку.)


[1] 61,2 кг – Прим. пер.

[2] 63,5 кг – Прим. пер.

[3] Сильний апетит. – Прим. пер.

[4] Психопатологічний синдром, що виражається в нав’язливому прагненні до зниження ваги. – Прим. пер.

[5] 52,6 кг – Прим. пер.

Попередній запис

Фінансовий бік питання

Так само, як ми шануємо наших лідерів фінансами, необхідно шанувати і наших підлеглих. Кілька років тому я допомагав помічниці Лізи ... Читати далі

Наступний запис

Сімейна трагедія

Смерть Авессалома От ще один урок, який я отримав, будучи молодіжним пастором. Трагедія, що сталася через ... Читати далі