Багатьом українцям не зрозуміла поведінка більшості росіян. Ну, загалом, «не зрозуміла», це ще м’яко сказано, багатьох українців насправді їх поведінка обурює. Обурює схвалення розв’язаної війни проти України (вже не кажучи про участь у ній), і вдавання, що війни ніби і немає, і навіть покора, з якою вони йдуть на забивання у зв’язку з об’явленням мобілізації на території рф. Така поведінка не тільки обурює, вона ще й дивує, принаймні деяких людей: як взагалі можна дозволяти так поводитися із собою чи своїми близькими? Як так можна терпіти над собою такі знущання? Це дійсно не зрозуміло багатьом українцям. Так що пропагандистська теза «про один народ» – зовсім невірна і брехлива за своєю суттю, бо в росіян та українців зовсім інше ставлення до держави.
А яке воно, це ставлення? Українці ставляться до власної держави різноманітно: хтось боготворить, хтось недолюблює, що не заважає їм боронити її від ворога, хтось ставиться нейтрально, хтось намагається покинути її, але в них немає ставлення до держави як до ідола. І саме ідольське поклоніння власній державі відрізняє росіян від українців. Звичайно, не лише це, але мова зайшла про ставлення цих двох зовсім різних народів до держави, тому далі будемо триматися канви нашої розмови.
А як само проявляється це ставлення? Стосовно росіян – це їх мовчазна згода з усім, що коїть їх держава. Як з іншими країнами та людьми, так власне з ними. Згідно такої логіки, громадяни не можуть піддавати сумнівам все те, що робить керівництво їх держави, навіть, коли це стосується особисто їх. Втім, для себе вони не несуть особистої відповідальності за те, що коїть їх держава, тому росіяни щиро дивуються, коли українці та інші народи світу вважають їх винними за всі злочини путінського режиму. Що, ясна річ, не скасовує їхньої відповідальності.
На відміну від росіян, українці (дуже перепрошуємо, що взагалі вдаємося до цього порівняння) сприймають себе як частину держави. Мова звісно ведеться про свідому частину українського суспільства, а не тих, хто звик постійно чекати щось від держави, натомість нічого не даючи у відповідь. Такі люди за свідомістю не далеко пішли від росіян. Стосовно ж свідомих українців, тобто тих, хто сприймає себе як частину української держави, які усвідомлюють, що несуть повну відповідальність за власні дії і побічно за те, що робить їх держава, то… вони є справжніми патріотами власної країни. Навіть, якщо волею долі давно і далеко опинилися за межами України. Чи навіть не є українцями за етнічним походженням.
Звісно, відносно питання патріотизму в кожного може бути власна думка, яка не збігатиметься з нашою. Але справжнім українським патріотом, як на нашу думку, є не той, хто є просто українцем за походженням чи вільно володіє мовою, а той, хто, користуючись біблійною аналогією, є українцем за духом, цінує цю країну, її культуру та спадщину, любить її народ (див. Рим. 2:28,29), і, що найголовніше, готовий чимось жертвувати заради України. І таким людям передусім буде «похвала не від людей, але від Бога» (Рим. 2:29). Що, ясна річ, не скасовує пошани з людського боку.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Українська свідомість
Ваш коментар: