Пошана. У двадцять першому столітті це майже зниклий різновид чеснот, але проте в ній все ж таки є сила, здатна торкнутися наших сердець. Герої фільмів, що уміють шанувати, викликають сльози в нас на очах, бо в цьому ми бачимо прояв мужності і жертовності. У всіх великих блокбастерах практично в кожен сюжет незмінно вплетене поняття пошани, поваги. Ми із захватом аплодуємо унікальній чесності в кіно, але де ж усе це в нашому житті? Те, що могло б стати частиною звичайного життя, раптом стало чужим нашому поколінню.
Я хочу побачити, як пошана буде відновлена в синах і дочках Божих. Вона є найважливішим ключем до отримання благ від Господа. Саме з цієї причини ворог наших душ має усе, але він залишив істинну силу пошани. Пошана приносить із собою великі нагороди: нагороди, які Бог приготував для кожного. Вони також мають велику силу в нашому житті.
Ви перебуваєте на початку подорожі, яка наблизить вас до серця Бога, Автора усього, що гідне вшанування. Я молюся, щоб ці відверті істини зробили глибокий і практичний вплив на ваше життя. Багато людей вивчили ці уроки надто пізно. Саме тому апостол Іоанн попереджає:
«Пильнуйте себе, щоб нам не загубити того, над чим ми трудились, але щоб одержати повну нагороду» (2Ін. 1:8).
Іоанн був старцем, коли писав ці слова, озираючись назад на півстоліття свого життя. Заради нашого ж блага він застерігає нас і сьогодні. В Іоанна був багаж, накопичений роками випробувань. Він належав до людей, які прожили довге і насичене життя. Місце, в яке прийшли герої, подібні до нього, вірно пройшовши довгий шлях життя в покликанні, у вірі і силі, – унікальне. Це те, що я називаю «помазанням дідуся» або «бабусі»: коли вони говорять, мудрі слухають.
Впродовж двадцяти п’яти років я мав задоволення спілкуватися з деякими такими мужами і жонами Божими. Це посланці, які чудово послужили у своєму житті і зійшли на той ступінь, звідки вони можуть обернутися назад зі знанням справи. Вони загартовані ветерани, що мають певні спільні риси, три з яких ми і розглянемо. Перша риса – вони інстинктивно присвячують своє серце найважливішим справам. Вони не б’ють байдики, не витрачають час на порожні справи. Друга – вони говорять важливе декількома словами. Третя – вони вибирають і вимовляють слова, які мають вагу. Їх досить рідкісні фрази набагато вагоміші, ніж ті ж самі слова, сказані іншою людиною, що не має за плечима такого довгого і насиченого життєвого шляху. В якийсь момент я зауважив, що місяцями можу роздумувати над одним чи двома реченнями, вимовленими цими загартованими ветеранами.
У світлі усього вищесказаного можна допустити, що апостол Іоанн сказав багато в цьому одному реченні. Взагалі я багато років роздумував над його надихаючими словами і досі продовжую отримувати одкровення з них. Давайте розглянемо кожну фразу його попередження окремо.
Не загубіть свій спадок
Він починає словами: «Пильнуйте себе». Іоанн надихає кожного з нас поводитися обережно, досліджуючи самих себе і спостерігаючи за собою. Його слова звучать настійно, але в той же час послання Іоанна не можна сприймати поверхнево, над ним необхідно серйозно роздумувати.
Ми маємо бути особливо уважними, щоб не втратити те, над чим ми працювали. Почуте дещо витвережує. Виходить, ми можемо втратити те, що було нажито старанною працею. Уявіть собі фермера, який працює, не покладаючи рук. Він працює в жаркий день, очищаючи ґрунт від каміння, від всякого сміття, яке перешкоджає урожаю. Очистивши поле, він починає орати, обробляти землю, готуючи її до посіву. Закінчивши посів, він цілими днями працює, створюючи сприятливі умови для росту: він удобрює ґрунт, висмикує бур’яни, поливає насіння. Коли з’являються паростки, фермер продовжує працювати, захищаючи поле від шкідників. Але уявіть, що за декілька тижнів до початку збирання врожаю він раптом почуває себе настільки втомленим, що усе кидає. Він марно працював, оскільки в найостанніший момент він втрачає увесь свій урожай. Чи, можливо, насувається шторм, але фермер, бачачи попередження, ігнорує його. Помилка коштує йому усіх трудів. Яка марна трата часу, грошей, сил, даремні витрати тільки через те, що він виявив нерішучість в останній відповідальний момент.
Який бізнесмен витрачає роки на будівництво компанії, щоб врешті-решт усе втратити через пару поганих рішень? Теж трагедія. В обох випадках уся користь важкої праці в одну мить зникає через неправильні рішення.
Ось чому Писання знову і знову закликає нас до правильного завершення: «хто витерпить до кінця» (Мф. 10:22; 24:13; Мк. 13:13). І ще: «ми зробилися причасниками Христа, якщо тільки розпочате життя твердо збережемо до кінця» (Євр. 3:14), і ще: «Хто перемагає і дотримується діл Моїх до кінця» (Одкр. 2:26), і список триває і триває. Християнство не просто забіг на коротку дистанцію, це біг на витривалість. Тому важливе не те, як ми почали свій біг, важливе те, як ми його закінчимо. Те, як ми закінчимо, визначатиметься нашими рішеннями, що ми вибираємо, і рішення, як правило, формуються упродовж усього шляху.
