Народження: прихід на землю – частина 3

Події Різдва, оспівані в гімнах, обіграні дітьми в церковних постановах, зображені на листівках, стали настільки близькі нам, що легко можна пропустити приховану за ними істину. Перечитавши Євангелія, я запитав самого себе: «Якщо Ісус прийшов у світ, щоб відкрити нам Бога, так що ж я дізнаюся про Бога з різдвяних подій?»

Я роздумую над цим питанням і раптом розумію, що мені на думку спадають дуже дивні епітети. Упокорений, доступний, принижений, мужній – і це все про Бога?!

Упокорений. Жоден язичницький автор не став би використовувати це слово як похвалу. Проте різдвяні події неминуче приводять нас до цього парадоксального поєднання: «упокорений Бог». Господь зійшов на землю, але з’явився Він не з бурі і не зі всепожираючого вогню. Неймовірно, але Творець усіх речей перетворився на крихітну запліднену яйцеклітину, яку неозброєним оком і не розгледіти. І от ця клітина починає ділитися знову і знову, стаючи зародком, який росте день за днем в утробі молоденької дівчини. «Безмірність ховається в твоєму лоні!» – дивується поет Джон Донн. Господь «принизив Себе Самого… упокорив Себе», – каже про те саме в прозі апостол Павло (Флп. 2:7,8).

Одного разу напередодні Різдва я сидів у концертному залі в Лондоні і слухав «Месію» Генделя. Я згадую те місце, де хор співає про день, коли «буде явлена слава Господня». Ранок я провів у музеї, розглядаючи свідчення минулої величі Англії: золотий скіпетр, коштовні каміння, вкритий позолотою екіпаж лорд-мера. І тут мені спало на думку, що саме про таку велич, мабуть, думали сучасники Ісаї, почувши його пророцтво. Читаючи слова Ісаї, юдеї з тугою згадували часи царя Соломона, коли «зробив цар срібло в Єрусалимі рівноцінним із простими каменями» (3 Царств 10:27).

Візит цариці Савської, Джон Едвард Пойнтер

Проте слава Месії, Який прийшов, виявилася іншою. Він був великий у Своєму упокорюванні. Бог, Який метав громи, рухав арміями і імперіями, немов фігурами на шахівниці, став Немовлям, яке не вміло говорити, смоктало молоко, бруднило пелюшки і повністю залежало від дівчинки-підлітка.

У Лондонському концертному залі я бачив королеву із сім’єю в Королівській ложі і на мить спробував уявити, на що схоже її життя. Охоронці, фанфари, пишне одіяння і блиск коштовного каміння. Якось Єлизавета II відвідала Сполучені Штати. Репортери в усіх подробицях розписували, що вона привезла із собою. Багажу в Єлизавети були майже дві тонни: для кожного прийому було передбачено по дві сукні, королева захопила траурне одіяння на випадок, якщо хтось помре, навіть білі лайкові чохли на туалетне сидіння. Вона привезла із собою перукаря, двох лакеїв і цілу свиту придворних. Короткий візит коронованої особи за кордон може легко обійтися в двадцять мільйонів доларів.

Для порівняння, Господь зійшов на землю і опинився в хліву. Навколо не було слуг, новонародженого царя навіть нікуди було покласти, окрім як в ясла. І при цьому подія, яка розділила історію і навіть наш календар на дві частини, мала очевидцями більше тварин, ніж людей.

На якусь мить небо осяялося: це ангели славлять Немовля, але хто їх бачить? Неписьменні пастухи, які пасли чужі стада, «незнайомці», від яких не залишилося навіть імені. Пастухів усі зневажали, поважні юдеї цих грішників не пускали далі за внутрішній двір храму. Нічого дивного, що саме їх Господь обрав святкувати народження Того, Хто стане заступником грішників.

Поклоніння пастухів, Бартоломе Мурільйо

Доступний. Той, хто вихований у традиціях неформальної домашньої молитви, навряд чи усвідомлює, як змінилися стосунки людини з Богом завдяки Ісусові. Індуси приносять у храмі жертви своїм богам. Мусульмани на колінах роблять земні поклони. Більшість релігій в основу стосунків з Богом ставлять страх.

Для юдеїв страх теж був невід’ємною частиною віри. Палаючий Мойсеїв кущ, розжарене вугілля Ісаї, неземні видіння Єзекиїля… Ті, кому довелося побачити Бога, йшли обпаленими чи навіть покаліченими, як Яків. І це були щасливчики: юдеї лякали дітей оповіданнями про святу гору в пустелі, яка ставала роковою для кожного, хто до неї доторкнеться. Той, хто виявить неповагу до Ковчегу Заповіту, не мешканець на цьому світі. Той, хто увійде у Святе Святих, загине.

І от цьому народу, який виділив для Бога особливе місце в Храмі і страшився вимовити Його ім’я, Бог підготував сюрприз, ставши немовлям. Насправді, що страшного в немовляті? Христос став Посередником, через Якого Господь міг спілкуватися з людьми, не викликаючи страху.

Страх – поганий помічник у стосунках, і в Старому Завіті є маса тому прикладів. Величезна прірва відділяє людей від Бога. Потрібен був новий підхід, кажучи словами Біблії, Новий Завіт, який перекинув би міст через цю прірву.

Я багато роздумував про втілення, коли поставив у себе вдома акваріум з морською водою. Як виявилось, мати такий акваріум – справа нелегка. Я навіть обзавівся міні-лабораторією, щоб стежити за рівнем солей у воді. Я закачував у цей акваріум стільки вітамінів, антибіотиків, різних добавок і ферментів, що, здавалося, камінчики на дні от-от почнуть рости. Я фільтрував воду через скловату і деревне вугілля, обробляв її ультрафіолетом. Думаєте, мої рибки були вдячні мені за такі старання? Якби! Всякий раз, помітивши мою тінь, вони ховалися під мушлями. Єдине, що вони відчували до мене, – це страх. Тричі на день в один і той же час я піднімав кришку акваріума, щоб погодувати їх, і кожного разу вони чекали біди. Я не міг переконати їх, що бажаю їм тільки добра.

Для рибок я був богом. Занадто великим, занадто незрозумілим. Я піклувався про них – мене вважали жорстоким, я лікував їх – мене вважали душогубом. І тут я зрозумів: щоб з ними контактувати, я мав стати рибою і «говорити» з ними їхньою мовою.

Людина, яка стає рибою, не порівнянна з Богом, Який стає Немовлям. Та все ж, як свідчить Євангеліє, саме це і сталося у Вифлеємі. Бог, Який створив матерію, Сам став матеріальним, подібно до художника, який зображував самого себе на картині, або драматурга, який зіграв у власній п’єсі. Господь написав історію, де діють реальні люди в реальному світі. Слово втілилося.

Поклоніння пастухів (фрагмент), Гвідо Рені

Принижений. Мене коробить від цього слова. Так кажуть про переможеного, про жертву. Не пристало навіть думати так про Христа. Проте, читаючи про народження Ісуса, я мимоволі визнаю: світ надає перевагу багатим і сильним, але Господь на стороні тих, кого принизили. Він «скинув сильних з престолів і підніс смиренних; голодних сповнив благами, а тих, що багатіють, відпустив ні з чим» (Лк. 1:52, 53).

Щоб краще зрозуміти, чому ми говоримо про приниження, спробуємо перенести різдвяну історію в сьогоднішній день. Незаміжня жінка з дитиною на руках поневіряється в пошуках притулку. Від влади чекати підтримки не доводиться. У країні, де вона живе, щойно закінчилася жорстока громадянська війна, але все ще неспокійно. Дитина її з’явилася на світ в Азії. Половина всіх народжень у наші дні доводиться на цю частину планети. Світ негостинно зустрів її первістка, і вона із сином тікає в Африку, де і до цього дня багато біженців.

Цікаво, чи згадувала Марія про свій величний гімн, коли сімейство ховалося в Єгипті. У свідомості юдея Єгипет будив яскраві спогади про те, як могутній Бог отримав перемогу над фараоном і дав Своєму народу свободу. І от Марія ховається в Єгипті, чужа в чужій країні, шукаючи укриття від власного уряду. Чи зможе її хлопчик, беззахисний, гнаний, утілити надії Свого народу?

Навіть їх рідна мова свідчить про їх приниженість: Ісус говорить арамейською мовою, схожою з арабською, – і це постійне нагадування про залежне положення Ізраїлю.

Коли Ісус виріс, усі Його думки були про бідних, безпорадних і принижених. Богослови сперечаються, чи можна говорити, що Господь надає перевагу бідним. Бог Сам вибрав, за яких обставин Йому народитися на планеті Земля – у Нього не було ні влади, ні багатства, ні прав, ні справедливості, – так що цілком ясно, кому Він надає перевагу.

Мужній. У 1993 році в газетах з’явилися статті про «явлення Месії» у Брукліні в Нью-Йорку. У цьому районі проживають двадцять тисяч любавицьких євреїв-хасидів, і в ту пору багато хто з них повірив, що Месія явився в образі рабина Менахема Менделя Шнеєрсона.

Звістка про те, що рабі покажеться в синагозі, миттєво пронеслася вулицями Брукліну. Хасиди в чорних пальтах і з пейсами поспішили до синагоги, де зазвичай молився рабі. Щасливі володарі пейджерів узнали новину першими, вони і були на чолі натовпу. Люди сотнями проштовхувалися всередину, прокладаючи собі дорогу ліктями, і навіть підіймалися на колони, щоб мати можливість краще бачити. Натовп немов збожеволів, синагога нагадувала швидше стадіон, ніж місце молитви.

Рабі був дев’яносто один рік. За кілька місяців до того він пережив інсульт і не міг говорити. Коли завіса розсунулася, віруючим з’явився дряхлий дідусь з довгою бородою, який слабо тряс головою і рухав бровами. Проте присутніх це не збентежило. «Довгого тобі життя, Рабі! Наш учитель, Цар і Месія, довіку!» – затягнув хор все голосніше і голосніше. Тут «месія» злегка махнув рукою, і завіса закрилася. Захоплені глядачі довго не розходилися, знову і знову згадуючи побачене*.

Прочитавши замітку в газеті, я ледь не розреготався: «Яка нісенітниця! Месія – дряхлий дідусь з Брукліну!». І раптом мене немов струмом ударило: адже я міркую так само, як і юдеї в першому столітті. Месія з Галілеї? Син теслі?

Почуття, які розбудив у мені рабин Шнеєрсон і його фанатичні послідовники, допомогли мені ясніше зрозуміти, з чим доводилося стикатися Ісусові. Його сусіди не розуміли: «Чи Він не син теслі? Чи не Його Мати зветься Марією і брати Його Яків та Іосія, і Симон, та Іуда? І сестри Його чи не всі між нами? Звідки ж у Нього це все?» (Мф. 13:54,55).

Інші сміялися: «Чи може щось добре бути з Назарета?» (Ін. 1:46). Його рідним здавалося, що Він з’їхав з глузду. Люди учені хотіли Його смерті. А прості люди то казали про Нього: «Він біса має і безумствує» (Ін. 10:20), то намагалися коронувати Його як Царя.

Думаю, Господу знадобилося чимало мужності, щоб явитися людям, які зустріли Його зарозуміло і недовірливо, як я звістку про месію з Брукліну. Знадобилося чимало мужності, щоб зійти на жорстоку землю, до людей, які не слухають своїх пророків. Чи не це і є істинна мужність?

____________________________________

* Рабі Шнеєрсон помер у червні 1994 року. Досі багато любавицьких хасидів чекають на його воскресіння.

Попередній запис

Народження: прихід на землю - частина 2

У XVI столітті місіонер-єзуїт Матео Річчі прибув у Китай. Серед іншого він привіз із собою зображення Христа і Діви Марії, ... Читати далі

Наступний запис

Народження: прихід на землю - частина 4

Існує ще один погляд на Різдво, який не відображений на жодній листівці. Напевно, жодному художникові не вдалося б зафіксувати таке. ... Читати далі