У XVI столітті місіонер-єзуїт Матео Річчі прибув у Китай. Серед іншого він привіз із собою зображення Христа і Діви Марії, щоб наочніше представити євангельські події людям, які нічого не чули про християнство.
Китайці милувалися Дівою Марією з Немовлям на руках. Але, коли Річчі вийняв розп’яття і спробував пояснити, що Немовля виросло і закінчило Своє життя на хресті, слухачі в жаху відсахнулися. Значно більше їм сподобалася Діва, її шанувати вони були готові, розіп’ятого Бога – ні.
У черговий раз перебираючи різдвяні листівки, я раптом розумію, що ми, жителі християнського світу, загалом, поводимося, як китайці. Нам близьке добре, сімейне свято, в якому немає анінайменшого натяку на скандал. Крім того, нам абсолютно не хочеться згадувати, що історія, яка почалася у Вифлеємі, закінчилася на Голгофі.
Читаючи Євангелія від Луки і Матфея, ми бачимо, що лише одна людина зрозуміла, які сили привів у рух Господь: старець Симеон, який упізнав у Немовляті Месію, відчув прийдешні зіткнення. «Ось лежить Цей на падіння і на піднесення багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання, – і Тобі Самій душу пройме меч» (Лк. 2:34-35). Зовні неначе все йшло як і раніше: кривавий цар Ірод сидів на престолі, римляни жорстоко розправлялися з юдеями, Єрусалим наповнювали натовпи жебраків. Проте Симеон відчув: насправді змінилося все. З’явилася нова сила, здатна здолати всі інші.
Спочатку мало хто повірив би, що Немовля комусь погрожує. Ісус народився за часів імператора Августа, коли Рим був в очікуванні змін. На Августа сподівалися, як ні на кого раніше. Від його правління чекали багато чого. Саме він першим використав грецьке слово «євангеліє» – «блага звістка», назвавши так новий світоустрій, який збирався встановити.
Його проголосили богом і віддавали божественні почесті. Здавалося, настало століття просвіти і стабільності, якому не буде кінця – і всі проблеми людства вирішуватимуться самі собою.
А в цей час на самій околиці імперії сталася подія, яку літописці обійшли увагою, – народилося Немовля на ім’я Ісус. Ми знаємо про Нього завдяки чотирьом книгам, що були написані через багато років після Його смерті, але і тоді 99 % населення імперії ще нічого не чули про Його існування. Біографи Ісуса також використовують слово «євангеліє», проголошуючи таким чином абсолютно новий світовий лад. Імператор Август згадується в їх книгах лише одного разу, мимохідь, у зв’язку з переписом населення, через який Ісусові батьки відправилися у Вифлеєм.
Проте перші події в житті Ісуса вказують на те, що небачені біди ще попереду. Правив Іудею в той час цар Ірод Великий, який зміцнив позиції римлян у країні. Він наказав перебити усіх немовлят у Вифлеємі. Мені жодного разу не зустрічалася різдвяна листівка, на якій був би зображений цей акт терору, а тим часом він – невід’ємна частина різдвяної історії.
Хоча у світських хроніках побиття немовлят не згадується, ніхто з тих, хто знає життя Ірода, не сумнівається в цьому. Ірод погубив багатьох, у тому числі свою дружину Маріамну і двох власних синів. За п’ять днів до смерті він наказав заарештувати багатьох городян і повелів стратити їх у день своєї смерті, щоб забезпечити належну атмосферу трауру в країні. Навряд чи життя дитини щось означало для такого чудовиська.
За Ірода страчували часто і багато. Обстановка в країні нагадувала Радянський Союз 1930-х років. Городянам забороняли збиратися разом. Всюди кишіли донощики. Ймовірно, самому Іроду вбивство немовлят у Вифлеємі здавалося правильною і розумною мірою: він позбавлявся від можливого претендента на престол і зберігав порядок у країні.
Таким чином, Христос прийшов у світ, в якому вирували розбрат і терор, а дитинство Своє провів біженцем в Єгипті. Можновладці визначили, де Йому рости. Коли помер Ірод, ангел сповістив Йосифу, що вони можуть повернутися в Ізраїль, але не туди, де правив син Ірода Архелай. Йосиф із сім’єю відправився на північ країни в Назарет, де володарював інший син Ірода – Антипа. Пізніше Ісус назве його лисицею – це він обезголовить Іоанна Хрестителя.
Через декілька років під безпосередню владу римлян перейшла південна провінція з центром в Єрусалимі, найжорстокішим і скандально відомим правителем якої був Понтій Пілат. Пілат, який мав великі зв’язки, одружився на внучці імператора Августа. За словами Луки, Ірод Антипа і Пілат ворогували. Але одного разу доля звела їх, щоб визначити долю Ісуса. Цього дня вони об’єдналися, намагаючись довершити почате Іродом Великим: позбутися від незрозумілого самозванця і зберегти царство.
Від початку і до кінця результат боротьби між Римом і Христом здається вирішеним наперед. Кати впевнені, що Ісусова смерть поклала край загрозі. Тиранія неначе перемогла. Нікому і на думку не спадає, що вперті послідовники Христові переживуть Римську імперію.
