Одного разу між Ісусом і фарисеями виникла доволі жвава суперечка, наприкінці якої самовпевнені ревнителі Закону Божого, після заяви втіленого Бога (яка несподіванка!): «На суд Я прийшов у світ цей, щоб незрячі бачили, а зрячі стали сліпими» (Ін. 9:39), чи то обурено, чи то з подивом, спиталися: «Невже і ми сліпі?». На що Спаситель відповів: «Якби ви були сліпі, то не мали б на собі гріха, але як ви говорите, що бачите, то гріх лишається на вас» (в. 40,41). Дивовижно, якщо б фарисеї не були б такими самовпевненими, то, цілком можливо, багато хто з них міг покаятися і нарешті визнати в особі Ісуса з Назарету довгоочікуваного Месію. Але гординя, яка проявлялася передусім у тому, що вони самовпевнено вважали, що їх трактування Божого Закону і пророцтв є єдино правильними, не дозволила прийняти Божого трактування тих самих пророцтв і Закону.
Але не слід вважати абсолютно всіх фарисеїв самовпевненими дурнями, загалом це правило стосується не тільки фарисеїв, а загалом всіх людей, бо як попереджає Святе Письмо: «Тому, хто думає, що він стоїть, нехай бережеться, щоб не впасти» (1Кор. 10:12). Стосовно ж згаданих фарисеїв, то серед них знайшлося чимало людей, які серйозно поставилися не тільки до особи Ісуса з Назарету (якраз більшість з них поставилися до Його особи вкрай серйозно, при чому до такої міри, що зголосилися врешті-решт Його убити), але і до слів, які Він говорив. Таку обережність і мудрість (прямі протилежності самовпевненості) проявив фарисей на ім’я Никодим.
Чого лише вартує його звернення до Спасителя: «Учителю, ми знаємо, що Ти Учитель, Який прийшов від Бога; бо ніхто не може таких чудес творити, які Ти твориш, якби Бог не був з ним» (Ін. 3:2). І це, між іншим, звернулася до Христа людина, яка на той момент була старша за Нього віком і посідала вище соціальне становище, що в ті часи були немаловажним. Втім, як і сьогодні. Принаймні, стосовно статусу. Але для Никодима була набагато важливіша істина, ніж його соціальний статус, тому він не вважав для себе ганебним, щоб прийти особисто до Спасителя та визнати в Ньому Учителя. Принаймні, особисто для себе. Ясна річ, що багато хто може зауважити, що Никодим прийшов у ночі, через те, щоб не підпасти під осуд з боку інших фарисеїв, проте це зовсім не завадило йому через певний час стати, хоча і заочно, на захист Спасителя: «Хіба закон наш судить людину, якщо раніше не вислухають її і не дізнаються, що вона робить?» (Ін. 7:51). Отже, та зустріч не минула даремно, адже привідкрила для Никодима особу Співрозмовника, через що в найкритичніший момент Никодим не зрадив Його.
Як не минула даремно вона і для всіх нас, адже саме під час цієї зустрічі, Господь Ісус Христос промовив слова, які часом назвуть «Євангелієм у Євангелії»: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:16). До речі, це один із найпопулярніших і найцитованіших біблійних віршів, що стисло викладає суть стосунків між Отцем і Сином Божим. А це, у свою чергу, відкриває багатьом людям суть спокутної Христової жертви і навертає людей до Нього. От настільки різними можуть бути плоди самовпевненості та розсудливості: з одного боку людина може отримати Боже засудження, з другого – Боже благословення. До того ж не тільки для себе, але і для наступних поколінь. А наостанок можемо лише навести ще один біблійний вірш: «Усе це сталося з ними як приклади, а написано для повчання нам, які досягли останніх віків» (1Кор. 10:11). Справа, як мовиться, залишається «за малим»: зробити зі всього написаного вірні висновки, щоб з часом отримати добрі плоди. Не тільки для себе, а цілком можливо і для наступних поколінь.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Плоди самовпевненості та розсудливості
Ваш коментар: