Коли заходить у церковних колах мова про владу, зазвичай у першу чергу пригадають Павлову настанову з Послання до Римлян: «Усяка душа нехай підкоряється вищій владі, бо немає влади не від Бога; існуючі ж власті поставлені Богом. Тому той, хто противиться владі, противиться Божому повелінню. А ті, що противляться, самі викличуть на себе осуд. Бо начальники страшні не для добрих діл, а для злих. Чи хочеш не боятися влади? Роби добро і одержиш похвалу від неї. Бо начальник є Божий слуга, тобі на добро. А якщо робиш зло, бійся, бо він недаремно носить меч; він – Божий слуга, месник на покарання того, хто робить зло. І тому треба підкорятися не тільки зі страху покарання, але й заради совісти. Для цього ви і податки платите, бо вони, Божі слуги, цим самим постійно зайняті» (13:1-6).
Ясна річ, з цього приводу виникає багато дискусій стосовно того як трактувати ті чи інші сенси, які вклав у вірші апостол (особливо в ракурсі сплати податків і якості послуг, які надає держава J), проте ми б хотіли пригадати іншу біблійну цитату стосовно самого принципу влади. Промовив її Господь Ісус Христос, звертаючись до Своїх учнів: «Ви знаєте, що князі народів панують над ними, і вельможі володіють ними. Не так буде у вас: але хто хоче між вами бути більшим, нехай буде вам слугою. І хто хоче між вами бути першим, нехай буде вам рабом. Так само Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою на спасіння багатьох» (Мф. 20:25-28).
От він євангельський стандарт влади: можновладці повинні служити людям, дбати про них, відстоювати їх інтереси! І це зовсім не реклама партії «Слуги народу» – це, нагадуємо, біблійний принцип. Це Божий погляд на влаштування світу, і байдуже, що стосовно цього думають люди. Згідно цього біблійного принципу, людьми, які прагнуть до влади, має рухати не бажання наживи (цього взагалі не має бути), не бажання показати всьому світові на що вони здатні і таким чином самоствердитися (цього теж не повинно бути), а саме бажання послужити ближнім, яким виключно рухає любов до ближніх: «Заповідь нову даю вам: щоб ви любили один одного; як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного» (Ін. 13:34). І це слова не абикого, а самого Господа. А Господнє слово, як відомо, не варто зневажати.
Цей самий принцип нагадує найбільш улюблений учень Ісуса Христа, апостол Іоанн Богослов: «Улюблені! Будемо любити один одного, бо любов від Бога… Будемо любити Його, бо Він раніше полюбив нас. Хто каже: “Я люблю Бога”, а брата свого ненавидить, той говорить неправду: бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить? І ми маємо від Нього таку заповідь, щоб той, хто любить Бога, любив і брата свого» (1Ін. 4:7,19-21). А якщо будь-яка людина наділена владою використовує її не задля блага людей, над якими вона поставлена, тоді вона стає прямою порушницею Христової заповіді. Особливо в тому випадку, якщо своєю діяльності вона приносить шкоду людям. Навіть того більше, над такою людиною в часі здійсниться інший біблійний принцип: «Від усякого, кому дано багато, багато й вимагається, і кому багато довірено, з того більше й спитають» (Лк. 12:48).
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Євангельський стандарт влади
Ваш коментар: