Праведний Іов – один з найбільш незвичайних персонажів Священної Історії. Весь Старий Завіт буквально насичений думкою про те, що, живучи праведно, людина отримує від Бога благословення і живе щасливо. Якщо ж вона скоює гріх, то ці благословення віднімаються, і людина починає страждати від наслідків свого гріховного життя. Але в історії з Іовом цей простий і зрозумілий принцип раптом перестає працювати: Іов страждає якраз тому, що жив праведно.
Причиною його лих стала заздрість сатани, який спробував довести Богові, ніби праведники дотримують Завіт з Ним лише унаслідок користі, заради тих самих Божих благословень. Він запропонував Богові страшний експеримент, яким хотів довести свою правоту: чи залишиться Іов праведним, якщо відняти в нього всі блага, якими Бог так щедро наділив його?
І Бог дозволив сатані відняти в Іова все. Найбагатша людина і щасливий батько відразу втратив своїх дітей, усе своє майно, і навіть здоров’я: сатана уразив Іова невиліковною хворобою – проказою. Вчорашній багач опинився на гнойовій купі, з черепком у руці, яким він зіскрібав із себе струпи.
Але сатана помилився у своїх планах. Навіть у такому тяжкому становищі Іов не відрікся від Бога і залишився вірним Йому. Проте існуюча несправедливість для Іова була очевидною: адже він не знав про спор сатани з Богом. І тоді біблійний праведник, втративши в буквальному розумінні все, що мав, – дітей, багатство, і навіть здоров’я, – кричить, обурюється, вимагає в Бога пояснень тому, що відбувається: «Бог відкинув мене й обклав мене Своєю сіткою. Ось, я кричу; образа! і ніхто не слухає; волаю, і немає суду» (Іов 19:6,7).
Іов побачив, що життя втрачає свої звичні сенси, праведність тепер не охороняє його від страждань і лих, а зло неподільно господарює там, де йому не мало бути місця. Він дійсно відчув себе іграшкою в руках сили, з якою не міг боротися. Але обурення його було звернене саме до Бога, як до єдиного джерела можливої відповіді. І на думку не спадає сказати йому: «У такого Бога я вірити не хочу». Бо іншого Бога бути не може, а значить – треба з’ясувати стосунки з Тим, Хто є. Логіка тут проста і очевидна: якщо в тебе претензії до Бога – вислови їх Йому, а не своїм сусідам.
Серйозні питання завжди треба ставити за правильною адресою. Інакше замість відповіді ризикуєш отримати стандартний набір благоглупостей, які все пояснюють, але не дають чіткої відповіді ні розуму, ні серцю. І треба сказати, що Іов не був самотнім у цій своїй відвазі – вимагати в Бога пояснень видимої несправедливості. Християнські подвижники так само, як і старозавітні пророки, не боялися ставити Господові «незручні» питання.
Так, основоположник чернецтва преподобний Антоній Великий запитував Бога приблизно про ті самі речі, які обурювали Іова: «Господи! чому деякі з людей досягають старості і стану немочі, другі помирають у дитячому віці і живуть мало? Чому одні бідні, другі – багаті? Чому тирани і лиходії благоденствують, а праведні гнобляться напастями і убогістю?» Такі питання не могли народитися в байдужому серці. Але Антоній Великий не став обговорювати проблему, що мучила його, з іншими ченцями. Подібно до праведного Іова, він сподівався відшукати її рішення не в богословській дискусії, а в молитві. І Бог відповів. Втім, відповідь ця була несподіваною і зовсім не схожою на те, чого зазвичай чекають люди в подібних випадках: «Антонію! Слухай себе і не досліджуй доль Божих, бо це – шкодить душі». От і праведний Іов теж почув щось схоже: «Де був ти, коли Я заклав основи землі? Скажи, якщо знаєш… Ти хочеш відкинути суд Мій, звинуватити Мене, щоб виправдати себе? Чи така в тебе сила, як у Бога? І чи можеш загриміти голосом, як Він? Прикрась же себе величчю і славою, одягнись у блиск і красу; вилий лють гніву твого, подивися на все горде і смири його; глянь на всіх зарозумілих і принизь їх, і скруши нечестивих на місцях їх; зарий усіх їх у землю й лиця їх покрий темрявою. Тоді і Я визнаю, що правиця твоя може спасати тебе» (Іов 38:4; 40:3-9).
І та, і друга відповідь, по суті, зводяться до відомої всім ще з дитинства тези – «не твого розуму справа». Але дивна річ: чомусь Іов і Антоній залишилися повністю задоволеними таким незвичним поясненням.
А причина цьому, напевно, от у чому. Питання про безневинні страждання мучить людину зовсім не тому, що наш розум не може логічно поєднати ці страждання з існуванням всемогутнього і всезнаючого Бога-Любові. Це було б ще півбіди – ну хіба мало чого не виходить зрозуміти за допомогою логіки. Насправді справа в іншому. За обуреним криком праведного Іова ховається куди трагічніше питання: невже Бога все-таки немає в цьому безумному світі? Невже всі ці безневинні страждання абсолютно безглузді і є лише безперечним свідоцтвом того, що наш світ – сирота?
Саме про це, і тільки про це запитував праведний Іов, запитував преподобний Антоній. Історії подібного роду можна було б звести до одного загального вигуку: Господи, та чи є Ти взагалі, раз навколо відбувається такий кошмар? Усе інше – лише конкретні обставини, що народжували цей крик до Бога в найрізноманітніших людей у всі часи. І будь-яка наша спроба відповісти на нього за допомогою раціональних аргументів неминуче приречена на нищівний провал. Бо з повним правом відповісти тут може лише Бог. Праведному Іову Бог відповів, і він заспокоївся, попри те, що відповідь була, м’яко кажучи, не по суті питання. Але для Іова куди важливіше було те, що відповідь прозвучала, а значить – Бог є, і світ не є безпритульним простором, де сили зла вільні розпоряджатися людськими долями, немов іграшками: «Я чув про Тебе слухом вуха; тепер же мої очі бачать Тебе» (Іов 42:5).
Горщик не може запитати гончаря про своє призначення. Але людина може, і навіть повинна звертатися до Бога з усіма своїми потребами, питаннями, нерозуміннями і болем в очікуванні тієї самої головної Відповіді, в якій Бог відкриває Себе людині. Тільки треба запитувати, треба кликати Його, навіть якщо ти вважаєш, що «у такого Бога вірити не варто». Кажи Йому і про це теж, обурюйся, гнівайся, як це робив праведний Іов, але – запитуй, запитуй Бога про те, що не дає тобі жити спокійно. Бо інших способів отримати відповідь на свої питання до Бога просто не існує.
