Слова на піску

Що може бути ненадійнішим за слів на піску, та до того ж стертих їх автором негайно? Проте от вже дві тисячі років люди пам’ятають ці загадкові слова, сенс яких так і залишився невідомим.

Втім, краще почати цю розповідь з тих, хто все ж, як то кажуть, зумів прочитати слова на піску, оскільки написані вони були персонально для кожного з них.

Отже. Одного дня натовп розлючених благочестивих людей притягнув до дуже шанованої в народі людини злочинця, якого за скоєні справи згідно із законом слід було б стратити негайно. Вірніше сказати – притягнули злочинницю, ну так, адже перед законом всі рівні, і чоловіки, і жінки.

Цю жахливу жінку благочестиві люди схопили прямо на місці її злочину. І, обурені до глибини душі, повели її до того, хто мав серед людей авторитет учителя закону.

– Що скажеш? – запитали в нього добровільні конвоїри. – Закон вимагає її смерті. Але ти добрий і скрізь проповідуєш любов. Як вирішиш цього разу?

І ось тут учитель, замість відповіді, раптом схилився і мовчки став писати на піску пальцем, ніби зовсім не помічаючи натовпу, що вирував навколо нього. А розпалені праведним гнівом свідки злочину все вимагали від нього рішення долі злочинниці, яка стояла тут же ні жива, ні мертва від жаху і усвідомлення близької смерті.

Тоді учитель на мить підняв голову, подивився в очі обвинувачам і вимовив:

– Той з вас, хто сам чистий перед законом, хай і починає її вбивати.

Після чого знову нахилився і продовжив писати на піску пальцем.

І от, свідки страшного злочину цієї спійманої жінки раптом чомусь почали розходитися, похнюплено схиливши голови. Причому, йшли не всі відразу, а по черзі: спочатку – один, потім – другий, далі – третій.

Інші дивилися на них з нерозумінням, але через кілька секунд самі розверталися і мовчки йшли від місця, де щойно вимагали законної смерті для злочинниці.

А учитель, не дивлячись на них, усе писав і писав на піску якісь слова. І коли, нарешті, перестав писати, то, подивившись навколо, не побачив поруч нікого, окрім злочинниці.

Ну, мабуть, тут пора закінчити абстрактний виклад подій і перейти до традиційного тексту:

«Жінко! Де ті, що звинувачували тебе? Ніхто тебе не осудив? Вона відповіла: ніхто, Господи. Ісус сказав їй: і Я не осуджую тебе; іди, і віднині більше не гріши» (Ін. 8:10,11).

Зазвичай, сучасних читачів Євангелія збиває з пантелику неспівмірність злочину і покарання. Ну адже правда, не за вбивство ж привели на суд до Ісуса цю жінку, не за отруєння чи підпал. Лише переспала з чужим чоловіком. От любов у них там сталася, адже буває. Вир пристрастей, так би мовити. А ці налетіли. Теж, розумієш, – ревнителі благочестя. За що вбивати-то? За любов, нехай і беззаконну? Чого ж тоді дивуватися, що Ісус, як будь-яка нормальна людина, віднісся до цього спокійно і чогось там писав на піску пальцем, замість того, щоб відповідати на безглузді питання натовпу, який любить заглядати під чужу ковдру.

Але не треба обманюватися сучасним ставленням до подружньої зради. Якщо міряти ситуацію нинішніми мірками, то злочин цієї жінки був порівнянний з умисним вбивством за обтяжливих обставин. От, приміром, уявіть собі – привели до Ісуса не просто блудну дружину якогось невдахи-чоловіка, а жінку-вбивцю, спійману на місці злочину з ножем у скривавлених руках. І відразу стане зрозумілим, чому такою гострою була тоді ситуація. Проте ще більш незрозумілою виявиться дивна байдужість Ісуса, Який по-дитячому схилився над піском проїжджої дороги.

І ще один момент часто відволікає від цих загадкових слів на піску: обвинувачі були лютими Ісусовими ворогами. Насправді вони не стільки жадали правосуддя, скільки хотіли поставити ненависного ним Учителя в безвихідь. Ставлячи Йому питання «Ти що скажеш?», вони чекали одного з двох: або Ісус через милосердя Своє звільнить грішницю, порушивши цим закон, або ж Він скаже – робіть так, як написано в законі, – і цим порушить власну заповідь про прощення і милосердя. У першому випадку Він був би засуджений на страту, у другому ж був би осоромлений і висміяний. Обидва варіанти цілком влаштовували Ісусових ворогів.

А Він… Замість того, щоб вправно парирувати їх інтригу (як Він це блискуче робив не раз), Він лише схилився над дорогою і, не дивлячись на розлючені обличчя, писав на піску слова, побачивши які, обвинувачі раптом схиляли голови і один за другим йшли, не озираючись. Що ж було там, у цих невитіюватих піщаних строчках?

У святителя Миколи Сербського є дуже красива і переконлива версія. Він вважав, що Ісус писав на піску пальцем таємні гріхи кожного з обвинувачів. Писав коротко, але дуже страшне для того, хто викривався:

  • «Мешулам – викрадач церковних скарбів, – писав Господь перстом по землі;
  • Ашер скоїв перелюб з дружиною брата свого;
  • Шалум – клятвопорушник;
  • Елед ударив батька;
  • Амарнах присвоїв маєток вдови;
  • Мерарі скоїв содомський гріх;
  • Іоїль поклонявся ідолам.

І так про всіх по порядку писав по землі перст праведного Судді. А ті, про кого Він писав, схилившись, читали написане з невимовним жахом. Усе їх майстерно приховуване беззаконня, яке порушувало закон Мойсеїв, було відоме Йому і от зараз перед ними оголошене. Вуста їх раптом замовкли. Зухвалі гордівники, які гордяться своєю праведністю, і ще більш зухвалі судді чужої неправедності стояли нерухомо і безмовно, як стовпи в храмі. Вони тремтіли від страху, не сміючи дивитися один одному в очі, про жінку-грішницю вони вже не пам’ятали. Вони думали тільки про себе і свою смерть. Жоден більше не міг вимовити це докучливе і лукаве – Ти що скажеш? Господь не сказав нічого. Йому було бридко Своїми пречистими вустами оголосити їх гріхи. І тому писав по пороху, те, що настільки брудне, що заслуговує лише на написання на брудному поросі.

Друга причина, через яку Господь писав на поросі, ще більш дивна. Те, що написано на поросі, швидко зникає, не залишаючи сліду. А Христос не хотів оголошувати їх гріхи всім і кожному. Бо, якби цього хотів, все-таки сказав би про них перед усім народом, викрив би їх, і народ, згідно із законом, побив би їх камінням. Але Він – беззлобний Агнець Божий, не бажав ні помсти, ні смерті тим, хто постійно замишляв Його убити, і хто більше хотів Його смерті, ніж собі вічного життя. Господь тільки хотів, щоб вони замислилися про власні гріхи. Хотів нагадати їм, щоб вони під тягарем власного беззаконня не були жорстокими суддями чужого; щоб прокажені гріхом не поспішали лікувати чужу проказу. Це все, що хотів Господь. І коли Він закінчив писати, Він знову розрівняв порох, і написане зникло».

Напевно, і ще один сенс був у цих словах на піску. Ісус у черговий раз показав, що яким би тяжким не був тягар людських гріхів, для Бога вони лише – слова на піску. Які Господь може згладити одним рухом Своєї милосердної руки точно так, як і ці жахливі слова на сірому дорожньому поросі. Треба лише покаятися в них і звернутися до Ісуса. І тоді навіть із страшного римського хреста, до якого ти прибитий за вбивство і розбій, можна зробити крок не в пекло, а прямо в рай.

Диво такого згладжування «слів на піску» не залишилося десь там, у далечіні двотисячоліття. Воно відбувається і нині, коли людина щиро кається в скоєних гріхах.

Гріхи наші – піщинки в океані Божого милосердя. І єдине місце, де навіть всемогутній Господь не здатний їх згладити без участі самої людини – наше серце. Лише там ці страшні «слова на піску» можуть залишитися з нами назавжди. Лише там ми можемо спробувати заховати їх від всього світу і від Бога. Напевно, саме тому ми так і не дізнаємося ніколи – що ж писав Ісус на запорошеній дорозі перед храмом про гріхи викривачів грішниці.

Те, що заховано в серце людському, нам не прочитати, бо Господь зберігає чужі таємниці, навіть якщо вони брудні. А те, що людина усвідомила як гріх, присоромилася і покаялася в цьому, Господь тут же стирає без сліду. Щоб навіть слова на піску не оскверняли більше землю гріхом, що втратив свою жертву.

Попередній запис

Прагнення до свободи

4 липня США відзначають свій День Незалежності. День Незалежності і США – ці понятті у світлі останніх подій набули серйозної ... Читати далі

Наступний запис

Іов: запитуючи Бога

Іов і його друзі, Ілля Репін Праведний Іов – один з найбільш незвичайних персонажів Священної Історії. ... Читати далі