Слова розради

А сьогодні хотілося б сказати кілька слів розради людям, які звикли розраховувати виключно на власні сили. У жодному разі не хочу критикувати чи тим більше образити чимось їх. Адже часто люди стають такими не від самовпевненості або надмірного почуття значущості, про таких персоналій загалом нема чого згадувати – вони живуть у полоні власних ілюзій, тому нехай там і далі живуть, – а заставляє людей покладатися виключно на власні сили саме життя. Точніше, його складні обставини, причина яких часто мало залежить від цих людей. А жити якось треба, особливо коли від тебе залежить життя близьких твоєму серцю людей. Тому і доводиться самотужки тягнути лямку свого складного життя.

Вимальовується доволі сумна картина (насправді, так воно і є), і хотілося б розрадити цих людей, запевнити, що «все буде добре» чи ще якусь нісенітницю, проте це буде нечесно, навіть підступно стосовно всіх людей. Адже перспективи України, принаймні, станом на 1 липня 2022 року, тобто коли друкуються ці рядки, вимальовуються зовсім не втішні: війна триватиме ще довго, якщо раптом не станеться якесь диво; економіка країни буквально лежить у руїнах і невідомо, коли її можна відновити хоча б до довоєнного стану, хоча і тоді з економікою не все було гаразд; не треба відкидати фактор і психологічний: так званий ПТСР[1] – як цивільних, так і військових, з наслідками якого нам доведеться стикатися і долати їх протягом десятиліть; і, що найстрашніше, втрати населення, які давно вимірюється десятками тисяч людей – а цього нам вже ніколи не подолати… А проблеми з пальним, енергетикою та опалювальним сезоном, якщо зараз здаються якоюсь дрібницею, то з плином часом можуть перерости у вкрай складне питання. А що вже говорити про те, що багато сімей виявились розлученими війною або ж залишилися без коштів на існування… Та і інфляція починає набирати оберти, і зупинити її може хіба що диво… Певно, досить перелічувати всі біди і негаразди, що випали на нашу долю.

І як тут, дивлячись на все це, не зневіритися? А взагалі, коли приходить зневіра? – коли ми усвідомлюємо, що просто не в силах впоратися власними силами з усім тим, що навалилося на наші плечі. А сили наші обмежені і ми це усвідомлюємо… І що робити з усім цим? Можливо, настав час «ризикнути» і покластися на Бога, адже Він сам запевняє: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим; бо ярмо Моє – благо, і тягар Мій легкий» (Мф. 11:28-30). Зрозуміло, в іншій час ці слова можуть здатися незрозумілими чи навіть безглуздими, проте в скрутну хвилину вони можуть врятувати людину, витягнути її з виру відчаю і вселити надію: «А надія не посоромить, тому що любов Божа влилась у серця наші Духом Святим, даним нам» (Рим. 5:5).

Автор: Михайло Лукін


[1] Посттравматичний стресовий розлад

Попередній запис

У пошуках Божого слова

Без надії на Бога ми не зможемо в калейдоскопі подій, що вирують навколо нас, побачити Його турботи особисто про нас ... Читати далі

Наступний запис

Секта «якось»

Вам ніколи не доводилося задумуватися над тим, чому люди так вперто сподіваються на інших людей, попри те, що це часто ... Читати далі