Бажання мати царя

«Усе це сталося з ними як приклади, а написано для повчання нам, які досягли останніх віків» (1Кор. 10:11), – не будемо стверджувати, що саме зараз настали ті самі останні віки, яких чекають вже два тисячоліття, проте Біблія дійсно наповнена безліччю повчальних історій, які можуть принести суттєву користь людям, яким поталанило жити в ХХІ столітті. Однією з таких повчальних історій є бажання ізраїльського народу мати царя.

Якщо хто не в курсі, але спочатку в ізраїльського народу по переселенню в Землю Обітовану не було царів, а були судді, тобто люди, яких ставив на цю відповідальні посаду особисто Господь. Проте настав момент, коли ізраїльтяни захотіли, щоб у них було «все як у людей», хоча оточуючі поганські народи поводили себе вкрай непотрібно, зокрема стосовно євреїв, так що ізраїльтянам не варто було брати з них приклад… Проте вони вирішили не виділятися поміж інших народів. Про все це розповідає 8-й розділ 1-ої Самуїлової книги (1-ої Царств).

А причина бажання мати царя була доволі прозаїчна: сини останнього Божого судді, пророка Самуїла, яких він поставив суддями над Ізраїлем, «не ходили путями його, а ухилилися в користь і брали подарунки, і судили неправдиво», і через те «4 зібралися усі старійшини Ізраїля, і прийшли до Самуїла в Раму, 5 і сказали йому: ось, ти постарів, а сини твої не ходять путями твоїми; отже, постав над нами царя, щоб він судив нас, як в інших народів».

Зауважте, причина то одна – багатьом знайома корупція, а от глибинне бажання – не відрізнятися від інших народів! І з чого люди вирішили, що цар не буде корумпованим? Чи судді можуть бути корумпованими, а от цар – ні? Щось це нагадує російське прислів’я: «цар – хороший, тільки бояри – погані», а те, що бояр ставить цар, і що цар цілком у курсі справ, що там коять умовні «бояри», чомусь більшості людей не втямки. Але повернемося до пророка Самуїла та бажання ізраїльтян мати царя.

Прохання народу Самуїлові не сподобалося. І не сподобалося не через те, що вони не хотіли бачити його синів на посаді суддів, а через те, що народ прямо відкидав волю Божу. На відміну від більшості людей, Самуїла цікавила Божа воля, а вона полягала в тому, що в ізраїльського народу згідно Божого задуму мав бути лише один Цар – сам Господь. А тут люди захотіли собі іншого царя… «І молився Самуїл Господу. 7 І сказав Господь Самуїлу: послухай голосу народу в усьому, що вони говорять тобі; бо не тебе вони відкинули, але відкинули Мене, щоб Я не царював над ними; 8 як вони чинили з того дня, в який Я вивів їх з Єгипту, і до сьогодні, залишали Мене і служили іншим богам, так чинять вони з тобою; 9 отже, послухай голосу їх; тільки представ їм і оголоси їм права царя, який буде царювати над ними…»

А права царя були більш ніж великі: «Синів ваших він візьме і приставить їх до колісниць своїх і зробить вершниками своїми, і будуть вони бігати перед колісницями його; 12 і поставить їх у себе тисячоначальниками і п’ятдесятниками, і щоб вони обробляли поля його, і жали хліб його, і робили йому військову зброю і колісничне приладдя його; 13 і дочок ваших візьме, щоб вони робили масті, варили страву і пекли хліби; 14 і поля ваші і виноградники й оливкові сади ваші кращі візьме, і віддасть слугам своїм; 15 і від посівів ваших і з виноградних садів ваших візьме десяту частину і віддасть євнухам своїм і слугам своїм; 16 і рабів ваших і рабинь ваших, і юнаків ваших кращих, і ослів ваших візьме й використає на свої справи; 17 від дрібної худоби вашої візьме десяту частину, і самі ви будете йому рабами». І який наслідок буде такого царювання? «18 і застогнете тоді від царя вашого, якого ви обрали собі; і не буде Господь відповідати вам тоді».

Але народ не був би народом, якби послухався мудрої поради. Навіть у тому випадку, коли таку пораду дає Господь: «19 Але народ не погодився послухатися голосу Самуїла, і сказав: ні, нехай цар буде над нами, 20 і ми будемо як інші народи: буде судити нас цар наш, і ходити перед нами, і вести війни наші». Ви помітили, люди жодного разу не пригадали Бога: тільки «ми» і «наше»? Але йдемо далі: «21 І вислухав Самуїл усі слова народу, і переказав їх голосно Господу. 22 І сказав Господь Самуїлу: послухай голосу їх і постав їм царя». Як можна здогадатися, із затії мати царя нічого доброго не вийшло… Але це «дрібниці», адже тепер ізраїльтяни нічим не відрізнялися від інших народів, а це, як на їх думку, вартувало всіх тих поневірянь і жертв.

А чим саме не відрізнялися від інших, між іншим поганських, народів? Тим, що поставили собі зрозумілого для них «бога», адже в ті часи було прийняти ототожнювати царя з богом, а справжнього Бога, з Яким не можна «було домовитися», якби сьогодні сказали, «порішати», ізраїльтяни відкинули. З усіма відповідними сумними наслідками.

І який урок ми можемо отримати з цієї історії? А такий, що треба покладати всі свої сподівання на Бога Живого: «Усі турботи ваші покладіть на Нього, бо Він піклується про вас» (1Пет. 5:7), а не намагатися копіювати помилки інших людей. Або вирішувати злободенні питання покладаючись виключно на власні сили і свій недосконалий розум. Або ж на приклад інших людей чи навіть цілих народів.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docБажання мати царя


Ваш коментар: