Не змарнувати життя

«Всі митарі і грішники наближалися до Нього (Господа Ісуса Христа), щоб послухати Його» (Мф. 15:1), – а чи дійсно всі, от абсолютно всі грішники і митарі (у сьогоднішніх реаліях – колаборанти) йшли до Ісуса, щоб послухати Його? Зважаючи на сучасні реалії і те, що за останні дві тисячі років люди не сильно змінилися, щоб про це не думало сучасне покоління, можна стверджувати, що ні. А йшли до Ісуса тільки ті люди, які вважали себе грішниками і зрадниками власного народу і, що не менш важливо, їхнє сумління не давало їм спокою від усвідомлення цього факту.

От так змальована апостолом Матфеєм картина стає більш реалістичною, адже не треба вважати, що в стародавні часи люди були більш богобійними і намагалися менше грішити, ніж зараз (щоб про це не думали люди сучасні). І це в жодній мірі не намагання якось кинути тінь сумніву на безсмертний твір апостола-євангеліста – Матфей (Матвій, Матей – кому як до вподоби), як на нашу думку, просто не вважав за потрібне згадувати про цілком очевидні речі: людина для себе є тим, ким вона себе вважає. Вважає себе грішником – значить вона грішник і через це, почувши про Учителя, Який говорить про нечувані досі речі: що Господь любить усіх, абсолютно усіх без винятку людей, і для того, щоб отримати це прощення треба щиро покаятися у власних гріхах, вона намагається побачити Його і почути ці досі нечувані речі на власні вуха. А переконавшись у цьому, хапається за цю можливість, як цією Божою амністію скористався начальник над митарями Закхей. А якщо вважає себе цілком порядною людиною, «не гіршою за усіх», тоді цій людині зовсім немає потреби йти дивитися на Ісуса, Який говорить речі, які ніби зовсім не стосуються її.

Звісно, наведене припущення – це лише припущення, але яке має під основою церковні реалії: у Церкві перебувають на, так би мовити, «постійній основі», а не забігають час від часу, люди, які вважають себе зовсім не святими, а грішниками, яким ну не як не «спастися» (не вдаючись у сенс, який вкладають у це поняття люди) без благодаті, допомоги Божої. А людям, які не вважають себе грішниками, не «гіршими за усіх», у Церкві, у принципі, немає чого робити. Втім, вони так і роблять. А раптом, якимось збігом обставин опинившись у церковних стінах, зазвичай у них довго не затримуються, хіба що не усвідомивши, що гріхів у них як піску морського, і без Бога їм з цими гріхами впоратися ну зовсім ніяк…

Так що помиляються люди, які вважають що до Церкви треба сунути коли став старим і в тебе накопичилося «достатньо» гріхів, щоб у них каятися Богові (не повірите, але такої думки тримається багато хто). Ця думка не тільки помилкова, але і вкрай небезпечна: адже до старості можна не дожити, про гріхи можна забути і стати людиною «не гіршою за усіх», або лише на старості збагнути, що життя без Бога – це просто змарноване життя. Навіть, якщо на останку днів ти зміг позбутися тягаря гріхів.

Але цей допис хотілося закінчити ще одним зауваженням стосовно біблійного вірша наведеного на самому початку допису. Матфей (Матвій, Матей) видавав бажане за дійсне: він дійсно хотів, щоб усі митарі і грішники наближалися до Ісуса, щоб послухати Його. Але цього насправді хотів не тільки Матфей, цього воліє і Господь, «Який хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» (1Тим. 2:4). Цього повинні хотіти і всі ми, хто переконаний у Месіанстві Ісуса з Назарету, «бо у вас повинні бути ті самі почування, як і в Христі Ісусі» (Флп. 2:5).

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docНе змарнувати життя


Ваш коментар:

Попередній запис

Спаситель безнадійних

або чи можна бути хорошим і не спастися Хороші люди – рятуються. Погані, відповідно – гинуть. Таке розуміння спасіння – ... Читати далі

Наступний запис

Навіщо мені розплачуватися за власні гріхи?

Теза перша: Закономірні наслідки гріха і є покарання, яке людина добровільно переймає на себе, погоджуючись на гріх. У сучасних кінокомедіях ... Читати далі