От ми і наблизились до кінця. Я впевнений, що ви помітили, як у роздумах на різні теми виявилося в ній багато недоліків. Я не задоволений цією працею, але сподіваюся, що ви сприймете її як аркуш копіювального паперу. Можливо, якщо світло і полум’я вашого милосердя світитиме через цей папір, тоді, ймовірно, він перетвориться на діамант. Тобто все, що було невдалим у цій роботі, це – моє; а все, що було доброго – належить Господу.
Якщо ви стежили за тим, що я мав на увазі, то, сподіваюся, мені вдалося вести вас крок за кроком, як наш благословенний Господь вів жінку біля колодязя. Пам’ятаєте, коли Він зустрів її опівдні, вона на той час зробила кілька кроків поступу, аби пізнати Його. Спершу вона була доволі неввічливою, мовивши Йому: «Як же Ти, юдеянин бувши, та просиш напитись від мене, самарянки?»[1] На той час юдеї і самаряни не спілкувалися. Тож спочатку вона сприйняла нашого Господа лише з такої позиції, лише як представника іншої нації, з якими самаряни не мали жодних стосунків. Потім, поговоривши з Ним трохи довше, вона сприйняла Його як поважного чоловіка, бо звернулася до Нього «Пане»[2]. Пройшло ще кілька хвилин, і Він, вклавши Свій перст в її душу, почав збурювати в ній якийсь неспокій, а саме, Він сказав їй, що вона мала п’ятьох чоловіків, і той мужчина, з яким вона живе зараз, не є її чоловіком. Тоді жінка назвала Його пророком[3]. Це ще один крок у пізнанні Його. Далі самарянка сказала: «Я знаю, що прийде Месія, що зветься Христос»[4]. Подумайте лишень, як жінка здивувалася, коли почула Його відповідь: «Це Я, що розмовляю з тобою»[5]. Жінка була настільки схвильована, що покинула свій глек з водою і побігла до села. Незадовго вона повернулася з декількома селянами, і тоді прозвучало остаточне ім’я, що дали Йому самаряни: Спаситель світу.
Сподіваюся, я підвів вас до певного пізнання нашого Господа. По-перше, Він був євреєм, по-друге, добропорядним чоловіком, а ще пророком, потім Христом, і нарешті, Спасителем світу. Ми не пізнаємо Його, поки не знатимемо цієї істини. Він Спаситель, бо помер за нас на хресті.
Погляньмо спершу на наш світ, а тоді на свою душу. Це наш світ, ми відповідальні за нього, і в останній день нас судитимуть в умовах цього світу. Наш Господь сказав: «Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви»[6]. Ми, що є спасенні, запитаємо: «Господи, коли то Тебе ми голодного бачили і нагодували, або спрагненого і напоїли? Коли то Тебе мандрівником ми бачили і прийняли, чи нагим і зодягли?» Він скаже: «Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили»[7].
Іншими словами, є Christus incognitus, утаєний Христос у світі убогих і немічних. Ми не можемо пізнати Христа, не пізнавши їх. Знаю, є багато таких, що передбачають катастрофу для світу, особливо зараз, у вік атомної енергії. Навіть наприкінці минулого століття були люди, які відчували наближення цієї катастрофи. Одного дня двоє великих французьких вчених Клод Бернар та Еміль Батру зробили візит французькому видавцеві, якого звали Жан Куер. Відвідувачі повідомили: «Ми почали складати алфавітний покажчик світових катастроф, і в наступному столітті ми його завершимо». На це Жан Куер відповів: «А коли цей день настане, гадаю, Бог спуститься з Небес, і як нічний сторож, дзеленькаючи зв’язкою ключів, скаже: «Панове, ми закриваємось». І нам доведеться починати все спочатку».
Це песимістичний погляд на світ. Є люди, яких, наприклад, лякає комунізм з його цілком реальними небезпеками. Однак нам не слід втрачати надії. Надія є навіть серед усіх наших випробувань, нещасть і темряви, бо ми ніколи не буваємо без Бога. Якщо ми навернемося до Нього, то все може змінитися. Чи пам’ятаєте англійського поета Свінберна, який писав: «Слава людині, що стоїть найвище, бо людина є господарем усього»[8]. Англійський есеїст Альфред Нойес перед своїм наверненням відвідав Свінберна в його батьківському домі в містечку Бончерч в Англії. Свінберн привів його в бібліотеку, де він написав свої атеїстичні вірші. Вони почали розмовляти про християнство і Нойес побачив, що Свінберн був дуже відвертий з ним.
Минули роки. Свінберн пішов на зустріч з Богом, своїм суддею, Якого він заперечував усе своє життя. Нойес навернувся до Бога, до Церкви. Одного разу він знову поїхав до Бончерчу, пройшовся по тій самій довгій алеї з бузком, і побачив перед собою дітей, зодягнених у біле. Ідучи, діти кидали квіти. Він пройшов за дітьми до будинку, який тепер був монастирем Пресвятого Серця Ісусового. Був якраз день свята Божого Тіла. Нойес пішов до каплички, яка розташувалася в приміщенні старої бібліотеки. У момент подячної молитви, коли Нойес підняв очі на нашого Господа і Святі Дари, його погляд упав на велике вікно, яке він бачив під час свого першого візиту. На цьому вікні відразу ж над дароносицею проглядалися ініціали батька Свінберна: І.Н.S., що відповідає скороченому імені Ісуса грецькою мовою. Як бачимо, все може бути змінено силою Бога, Який робить це так делікатно і ніжно.
Роздумуючи про людську душу, я хочу обговорити деякі інтимні моменти любові. Існує три ступені інтимності. Перший – це мова. Ми ніколи б не довідалися про те, що нас люблять, якби нам про це не сказали. Слово – це сукупність характеру; це все, чим людина є і чим стане. Нам досить лише послухати, що людина говорить, щоб зрозуміти, чи є ця людина добра, чи жорстока, чи освічена. Цю інтимність любові ми мусимо почути. Бог говорив про це відкриття. Відкрийте Святе Письмо і ви почуєте Слово Боже.
Та нам не досить лише чути голос коханої людини, ми хочемо бачити її. Ми хочемо бачити вуста, що народжують слова, зосередженість виразу обличчя і полум’я очей. Якщо Бог справді любить нас, Він дозволить Себе побачити. Одного дня ангел вийшов з величного білого ореолу світла і, підійшовши до смиренної Діви, що стояла навколішки в молитві, сказав: «Радій, благодатная»[9] Це були не слова, це було Слово, і Слово стало Тілом, і поселилося серед нас. Бога бачили в образі людини. Ви побачите Його очима віри у Святих Дарах. Ви бачите Його в Церкві, продовженні Його втілення. Ви бачите Його в убогих.
Я міг би сказати, що ця розмова про бачення Бога нагадує зв’язок між радіо і телебаченням. Старий Заповіт – це радіо; ми чуємо голос Бога, але не бачимо Його. Чи існує інша інтимність любові, святіша і глибша? Так. Існує настільки делікатний вияв близькості, що той, хто, не знаючи нас, застосує цю інтимність дотику, може завдати нам великої образи. Якщо наш Господь мусить наснажити усю інтимність любові, то Він мусить торкатися і бути торканим. Його торкалися Хома[10], жінка з кровотечею[11], і Він торкався прокаженого і недужого[12]. Якщо до вас прийде дар віри, ви матимете цей дар дотику, який зберігатимете лише для найінтимніших моментів, для піднесення під час Святого Причастя. Так як у шлюбі піком любові є єднання двох в одному тілі, так і в Євхаристії піком любові є єднання двох в одному дусі. У своїй найпалкішій молитві до Бога я прошу, щоб ця третя і найгарніша ступінь інтимності прийшла до кожного з вас.
Кожна дія у вашій щоденній праці, не залежно від того, чи підмітаєте ви вулицю, чи викладаєте якийсь предмет студентам, може бути молитвою. Кожна дія – як незаповнений бланк чекової книжки, який стає вартісним лише тоді, коли на ньому написане ім’я Бога. Саме тому св. Павло сказав: «І все, що тільки робите словом чи ділом, усе робіть у Ім’я Господа Ісуса»[13]. Маленькі дії вашого щоденного життя в ролі матері, батька, робітника, вчителя, медсестри чи секретаря можуть бути обожествленними і освяченими, якщо ви внесете в них божественний намір, молитву дії. Унизу, у рові біля міської вулиці лежала крапля води, замуленої, брудної і стоячої. Високо в небі ніжний сонячний промінь помітив її, зістрибнув із чистої небесної блакиті вниз до краплини, поцілував її, вдихнув у неї нове незнане життя і сподівання, підняв високо, вище хмар, і одного дня залишив її у вигляді непорочно білої сніжинки на вершині гори.
Ваш світ одноманітної нудної щоденної роботи може бути цілком змінений за умови, якщо ви виконуватимете свою роботу в ім’я Христа. Не важливо, що ви робите в цьому світі, але важливо, як ви це робите. Шекспір сказав: «Увесь світ – це сцена. Чому той, що виконує роль короля, у своїй бутафорній короні зі свинцевим мечем у руках, гадає, що є кращим за того, хто виконує роль селянина. Коли опускається завіса, вони залишаються всього лиш акторами!» Коли упаде завіса нашого життя, нас не питатимуть, яку роль ми виконували; нас лише запитають, як добре ми це робили.
Врятувати нашу душу буде неважко. Однак те, що ви є вірним, у жодному разі не гарантуватиме вам, що ви не грішите. Але тоді найвідповідальнішим є те, що той, хто полюбив, чудово знає, що таке любов. Гріх у Святому Письмі завжди називають перелюбом, бо це несправжня любов. Не сумніваюся, що ви знаєте таких, хто полюбляє «зрізати кути», вести нечисту гру, обманює, коїть перелюб, не платить податків і руйнує репутацію своїх ближніх. Здається, що їхнє сумління не відчуває жодних перешкод, але вони не мають миру в душі. Якщо ми мусимо любити, то мусимо нести хрест Христа. Ми не можемо уникнути його, як би не намагалися.
Тепер я мушу попрощатися з вами. Мені було приємно з вами, сподіваюся і для вас також це спілкування було корисним. Можливо, наші серця трохи зблизились, як це буває при тривалій розмові. Та дозвольте вам нагадати, що ні ваше, ні моє серце не є таким досконалим по формі, як серце на «валентинці». У кожному людському серці не вистачає маленького шматочка, який може символізувати шматок, вирваний із Всесвітнього Серця людства на хресті. Гадаю, що справжнім поясненням саме такої форми людського серця є те, що коли Бог створив його, воно здалося Йому таким гарним, що Він вирішив залишити собі на Небесах маленький шматок, а решту відіслав у цей світ, в якому ви намагаєтеся бути щасливими. Але ви не зможете бути абсолютно щасливі, адже у вас нема цілого серця, яким ви зможете любити досконалою любов’ю. Він завжди нагадує нам: аби бути істинно спокійним, щасливим і повносердим, ми мусимо повернутися знову до Бога, щоб отримати той шматок серця, який Він зберігає для нас упродовж вічності. Ваше серце буде там, на Небесах, і якщо на те воля Божа, то моє там буде також. Побачимося в Серці Бога. Прощавайте, і нехай з вами буде Бог!
[1] Ів. 4:9
[2] Ів. 4:11
[3] Ів. 4:19
[4] Ів. 4:25
[5] Ів. 4:26
[6] Мт. 25:35
[7] Мт. 25:40
[8] Альгернон Ч. Свінберн. Гімн людині
[9] Лк. 1:28
[10] Ів. 20:27-29
[11] Мт. 9:20
[12] Мр. 1:41
[13] Кол. 3:17
