Як експеримент, ми з дружиною проглянули розділ «Церкви» місцевого телефонного довідника і відвідали кожну з 24 перерахованих там церков. Завдяки інтуїції, яку мені самому важко пояснити, я зазвичай впродовж п’яти хвилин можу оцінити, наскільки «жива» та чи інша община. Чи розмовляють люди у фойє? Чи чутний сміх? Які заходи і проблеми згадуються на дошці оголошень?
На мій подив, виявилось, що чинник «жвавості» мало пов’язаний з богослов’ям. У двох з найбільш консервативних церков люди в’яло розсаджувалися по своїх місцях і з понурим виглядом, як би нехотя, брали участь у богослужінні. У той же час, дуже ліберальна церква показала найбільшу енергію общини і зовнішніх програм.
Тепер у мене є чітке уявлення про якості, які мають бути присутніми в здоровій церкві.
- Різнорідність. Коли я читаю описи церкви в Новому Заповіті, жодна інша характеристика не впадає у вічі сильніше, ніж ця. Починаючи з дня П’ятидесятниці, християнська церква рушила традиційні для єврейських громад бар’єри за статевою, расовою і соціальною ознакою. Павло, який, будучи рабином, щодня дякував Богові за те, що не народився жінкою, рабом або язичником, захоплювався радикальною зміною: «Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі!».
Коли я входжу в нову церкву, чим більше її парафіян схожі один на одного і на мене, тим більше незатишно я себе там почуваю.
- Єдність. Різнорідність принесе успіх тільки в групі людей, що мають спільне бачення. У Своїй великій молитві Івана 17, Ісус серед усіх інших особливо виділив одне прохання: «Щоб єдине були». Судячи з існування 38000 деномінацій по всьому світу, ми виконали це прохання Ісуса геть погано. Можливо, саме цей запашний подих єдності я в першу чергу намагаюся розпізнати, відвідуючи нову церкву, щоб визначити її «жвавість».
- Місія. Як виразився архієпископ Вільям Темпл, церква – це «єдине у світі співтовариство, існуюче для блага тих, хто до нього не відноситься». Деякі церкви (особливо в містах) зосереджені на потребах найближчих околиць. Інші беруть на піклування «сестринські» церкви в інших країнах, підтримують добродійні і соціальні організації, а також відправляють місіонерські команди за кордон. Найбільш сумним видовищем є ті церкви, бачення яких не поширюється далі за їх територію, включаючи автостоянку.
Авторська колонка в журналі «Християнство сьогодні», листопад 2008 року
