У чому головний сенс любові в шлюбі?
У любові подружжя є безліч найрізноманітніших сторін, вона настільки багатогранна і багата відтінками і нюансами, що тисячі письменників, драматургів, філософів і психологів говорять і пишуть про це вже не одне століття.
Але якщо ми збираємося розглядати саме християнську любов між подружжям, тоді обов’язково слід визначити, чим же вона відрізняється від усіх інших видів любові. Критерій такого визначення дуже простий: любов – бажання блага іншому. А вище благо в християнстві – спасіння, успадкування життя вічного.
І християнська любов між чоловіком і дружиною полягає саме в прагненні всіляко сприяти, допомагати один одному на шляху до цієї мети. Якщо ж йдеться про якісь інші цілі і завдання, тоді треба відразу визначитися, що це вже не християнський аспект любові, а деякі інші її прояви.
У Новому Завіті є прямі вказівки на такі стосунки між подружжям, які визначатимуть долю кожного з них у вічності. Віра одного з подружжя може виявитися рятівною для іншого: «Коли який брат має жінку невіруючу, і вона згодна жити з ним, то він не повинен залишати її; і жінка, яка має чоловіка невіруючого, і він згодний жити з нею, не повинна залишати його. Бо невіруючий чоловік освячується жінкою віруючою, невіруюча жінка освячується віруючим чоловіком…. Звідки ти знаєш, жінко, чи не спасеш чоловіка? Або ти, чоловіче, звідки знаєш, чи не спасеш жінки?» (1Кор. 7:12-16).
Але описані і трагічні варіанти результату подружнього життя християн: «Кажу вам: у ту ніч будуть двоє на одній постелі: один візьметься, а другий залишиться» (Лк. 17:34).
Тому взаємна допомога чоловіка і дружини в справі спільного спасіння без всяких перебільшень може бути названа найголовнішою справою християнської любові подружжя в шлюбі.
Як чоловікові і дружині на практиці здійснити таку християнську взаємодопомогу в справі спасіння?
Прямою вказівкою на спосіб здійснення християнської любові в шлюбі можна вважати слова апостола Павла «Носіть тягарі один одного і так здійсните закон Христа» (Гал. 6:2). Ця фраза звучить у тексті Нового Завіту не просто як певне благе побажання, але як заповідь, не виконавши яку, людина не може вважати себе християнином. І, звичайно ж, тут йдеться не про допомогу один одному в перенесенні важкої ноші. Святитель Феодорит Кірський так пояснює ці слова: «Один недолік маєш ти, а іншого не маєш. Він же, навпаки, не має недоліку, який маєш ти, але має інший. Ти перенеси його недолік, а він нехай переносить твій. Таким чином виконується закон любові».
Проте таке великодушне і співчутливе терпіння недоліків один одного зовсім не означає благодушного потурання гріху. Адже якщо на твоїх очах кохана людина губить свою душу, розвиваючи в собі якусь пристрасть, якщо вона грішить день за днем, а ти не зупиняєш її, виправдовуючи себе апостольським словом про терпіння тягот, тоді ти сприяєш не її спасінню, а погибелі.
Як поєднати в християнському шлюбі терпіння до недоліків і допомогу в їх викорінюванні?
Недолік – це зовсім не обов’язково гріх. Найчастіше під недоліками ми розуміємо певні риси або звички, які можуть не подобатися, дратувати, але гріхом при цьому не є. У терпінні таких проявів якраз і відбувається взаємне «притирання» характерів чоловіка і дружини, без якої шлюб просто неможливий. Але стосовно гріха жодної терпимості в християнина бути не може, і шлюб тут не є якимсь виключенням.
Чоловік і дружина – одна плоть. А гріх – смертельна хвороба. І піклуючись про духовне зцілення коханої людини, подруг зовсім не вторгається на чужу територію. Це його законне право, більше того – це християнський обов’язок, зневага яким неминуче спричинить горе і страждання обох.
У світі немає людей ближчих, ніж чоловік і дружина. І тому подружжя раніше, ніж хтось на світі, здатне побачити один в одному зачатки гріховних навичок – ледве проросле насіння зла, яке, увійшовши до повної сили, здатне погубити людину для вічного життя. У християнському шлюбі кожен з подружжя покликаний піклуватися не лише про чистоту своєї душі, але і про духовне життя своєї половинки. Адже дуже часто якісь прояви гріха людина сама в собі не може побачити до тих пір, поки вони не дадуть своїх руйнівних плодів. А близькій людині вони видні відразу, ще на стадії виникнення.
Очевидно, що «молодими паростками» в духовному житті людини є найперші прояви гріха і схильності до нього. І християнська любов подружжя полягає не лише в терпінні недоліків один одного, але і в цій дуже нудній, але зовсім не важкій роботі – прополці цих гріховних «паростків».
Автор: Олександр Ткаченко
