У кімнату, де ми домовилися зустрітися, увійшов худорлявий трохи сивочолий чоловік. Вибачившись за плями крові на лабораторному халаті, він пояснив, що щойно проводив розтин броненосця – єдиної з відомих живих істот, окрім людини, яке може бути носієм бактерій прокази. Цей чоловік старомодно одягався, жив в орендованому бунгало на території лікарні в Луїзіані і їздив старезною машиною. У своєму серці Пол Бренд залишався місіонером, якого не вражають і не привертають ні відносне процвітання, ні слава.
Той перший візит тривав тиждень. Я сидів поряд з Брендом, коли він оглядав вкриті виразками кінцівки пацієнтів, і супроводжував його в лабораторію. Вечорами ж ми спілкувалися з ним і його дружиною Маргарет (відомим офтальмологом) в їх дерев’яному будиночку за тарілкою рису з карі. Після вечері Пол зручніше влаштовувався у своєму кріслі, я включав диктофон, і ми починали говорити про що завгодно від лепрології і теології до проблеми голоду у світі і збереження родючості ґрунтів.
Яке б я не піднімав питання, виявлялося, що Пол вже роздумував на цю тему. Він цитував Шекспіра і обговорював походження слів з грецької, івриту і латині. Під час перерв Пол міг розповідати, наприклад, як визначити стиглий інжир (потрібно постежити, на які плоди частіше сідають метелики; перепробувавши декілька, вони обов’язково перепурхнуть на стигліші); чи що африканські птахи-ткачі будують свої складні гнізда за допомогою лише однієї ноги і дзьоба.
Особливо хотів би виділити ті наші бесіди, в яких він згадував про деяких пацієнтів в Індії, – їх називали «ніхто», – яким Пол надавав належний медичний догляд. Почавши свої піонерські дослідження, він став єдиним хірургом-ортопедом у світі, де живуть 15 мільйонів жертв прокази. Разом з Маргарет Пол зробив деяким зі своїх пацієнтів десятки операцій. За допомогою новаторського методу пересадки сухожиль він відновлював рухомість рук, що не гнуться, реконструював ступні, запобігав сліпоті, трансплантував брови, формував нові носи…
Пол розповідав мені історії про сім’ї своїх пацієнтів; про відкидання, яке вони зазнавали, коли проявлялася хвороба; про лікування методом проб і помилок, коли лікар і хворий допомагали один одному. Майже завжди, згадуючи страждання цих людей, Пол витирав сльози, які раз у раз наверталися йому на очі. Для нього ці люди, напевно, найзнедоленіші на землі, були не «ніхто», а тими, хто створений за образом Божим, і він присвятив своє життя тому, щоб своєю працею шанувати цей образ.
З книги «За образом Його»
