Якось на очі потрапив допис у мережі, який навожу далі: «Від того, де кожен проведе для себе кордони своєї батьківщини, залежить те, кого з людей він вважатиме своїми, а кого чужими. Я давно вже вважаю за краще проводити цей кордон не вертикально, а горизонтально, по верхніх шарах атмосфери, і вважати своєю батьківщиною всю планету. Це, звичайно, не означає, що треба закривати очі на сусідів, які божеволіють, але і чужими вважати їх – не по-Божеськи. Все-таки рідня».
Що можна сказати на це? Звучить миролюбно, навіть можна сказати, по-християнські, такі дописи набирають багато «вподобайок», от лише користі від таких дописів насправді не багато, а шкоди, натомість, більш ніж достатньо… І щоб не бути дуже голослівним, просто наведу один біблійний приклад: у Авеля теж був брат. І дійсно, нічого страшного, що його старший брат, Каїн, трохи позаздрив йому і вбив. Погодьтеся, це ж така дурниця… Хіба не так? Те саме сьогодні відбувається в Україні з її північними сусідами.
Вони начебто «трохи божеволіють», при чому до такої міри, що вдерлися до української території та убивають її громадян (не тільки військових, але і цивільних, про що не дуже часто згадують) і влаштували справжній терор на окупованих територіях. Хіба це не дурниця, катувати людей за їх погляди чи національність, як це відбувається з кримськими татарами в окупованому Криму? Ясна річ, що це звучить абсурдно, проте на думку автора наведеного на початку допису і всіх тих, хто ставить «вподобайки» подібним дописам, воно так і є. Адже окупанти є для нас «рідня». Саме так, як Каїн для Авеля…
Автор вирішив для себе не проводити кордони між іншими країнами та людьми. Що ж, це його право, тільки цю думку не розділяють прикордонні служби і північний сусід, який креслить кордони своєї країни за власним розсудом, і чхати він хотів, що з цього приводу думають інші.
Що до цього можна додати ще? Не можна вважати ворога своїм. Не можна вважати своїм того, хто марить про знищення твоєї країни, навіть у тому випадку, якщо прикриває це якимись геополітичними цілями. Не можна вважати своїм того, хто не хоче бути своїм, не можна вважати своїм свого потенційного вбивцю.
У подібних випадках часто можна почути заклик про прощення ворогів, адже цьому нас учить Біблія. Саме так, проте ніде в Біблії не сказано, що ворога треба вважати своїм, тим самим обіляючи його, намагаючись якимсь чином виправдати. Стосовно цього Біблія додержується зовсім іншої думки: «Горе тим, які зло називають добром, і добро – злом, пітьму вважають світлом, і світло – пітьмою, гірке вважають солодким, і солодке – гірким!» (Ісаї 5:20). Як на мою думку, спроба обілити північного сусіда і є намаганням пітьму назвати світлом, чи, принаймні, сутінками. І таким займається російська пропаганда, а в цьому їй допомагають, часто досить несвідомо, корисні ідіоти (по-іншому їх не назвеш), які не можуть визнати для себе, що є чимало людей, які готові їх вбивати, грабувати, ґвалтувати просто через те, що їм подобається це робити.
І стосовно прошення. Так, Христос просив Отця, вмираючи на хресті: «Отче, прости їм, бо не відають, що чинять» (Лк. 23:34), але це не відвернуло жителів Єрусалиму від трагічних наслідків розп’яття Сина Божого, про що Христос прямо попереджав під час хресного шляху на Голгофу: «Не плачте за Мною, а плачте за собою і за дітьми вашими. Бо ось надходять дні, коли скажуть: блаженні неплідні, і утроби, які не родили, і груди, які не годували! Тоді почнуть говорити горам: упадіть на нас! І пагорбам: покрийте нас! Бо коли із зеленим деревом таке роблять, то що ж буде з сухим?» (Лк. 23:28-31). Що і сталося за кілька десятиліть повним знищенням римлянами Єрусалиму.
Автор: Михайло Лукін
