20 січня – Усе правильно

«Я ніколи не молитимуся, як Мартін Лютер. У мене ніколи не буде такої сили духу, як у Матері Терези». Згоден. Ми покликані до того, щоб не копіювати когось на землі, а усвідомити свою неповторність. Як сказав Томас Мертон: «Для мене бути святим – це означає бути самим собою».

Я давно зрозумів, що ті речі, які моїй дружині як працівникові соціальних служб і капеланові хоспису вдаються інтуїтивно, для мене просто недосяжні. Зустрічаючи людину, що опинилася у відчайдушному становищі, я починаю її розпитувати. Коли ж таку людину зустрічає моя дружина, вона відразу ж налаштовується на хвилю їх тривог. Ще одна відмінність між нами лежить у площині молитовного життя. Я вважаю за краще молитися за розкладом, у чітко визначений час, вона ж молиться спонтанно, по кілька разів на день.

Крім того, що ми маємо бути перед Богом самими собою, жодних інших вимог до молитви не пред’являються. Кожен з нас – це унікальний набір особливостей характеру, поглядів на життя, виховання, талантів і слабкості, і в кожного – своя унікальна історія взаємин з Церквою і Богом. Як сказала Роберта Бонді: «Якщо ви молитеся, то ви вже робите це правильно».

Упродовж століть Церква постійно зміщувала свої акценти в молитві. Перші християни молилися про силу і сміливість. Потім державна церква придумала піднесені молитви. У середні віки все зводилося до покаяння і благань про милість. Пізніше Ансельм і Бернар Клервоський знову відкрили Божу любов і милість, а Франциск Асизький призвав до безтурботної радості. Мейстер Екхарт, Тереза Авильська і квакер Джордж Фокс досліджували внутрішню, містичну безмовність серця, тоді як брат Лоренс знаходив Божу присутність у повсякденній праці. Лютер спонукав до практичного присвячення, а Кальвін робив наголос на Божій величі.

Ця різноманітність актуальна і сьогодні. Одного разу я стояв у православному соборі, спостерігаючи за тим, як бабусі плачуть під звуки молитов старослов’янською мовою, навряд чи розуміючи в них хоч слово. Також я чув, як у Чикаго ніч безперервно співають гімни і голосно моляться корейці-пресвітеріяні. У деяких афроамериканських церквах за усіма цими «амінь!» і «так, Господи!» ви ледве зможете розрізнити саму молитву. В Японії під час загальноцерковних молитовних зібрань усі моляться вголос і одночасно. У Німеччині члени одного домашнього осередку, що складається з одних китайців, як і раніше дотримуються суворих правил їх церкви на батьківщині, іноді перебуваючи в посту і молитві по три дні. В Україні люди, коли моляться, встають, а в Африці – танцюють.

З книги «Молитва. Чи здатна молитва змінити життя?»

Попередній запис

19 січня – Постійність

Я відразу навчився ніколи не ставити собі питання: «Тобі сьогодні хочеться йти на пробіжку?» Я просто встаю і біжу. Чому? ... Читати далі

Наступний запис

21 січня – Ісус і бравий Норман

генерал Норман Шварцкопф Коли настав час учити про Заповіді блаженства мій клас у Церкві Чикаго на ... Читати далі