У Христовій притчі про велику вечерю (див. Лк. 14:16-24) зазвичай звертають увагу на відмовки людей, яких спочатку запросили на святкову вечерю, а також на «колектив», що в підсумку скористався щедрим запрошенням. Але спробуймо відійти від звичної канви і поставити себе на місце людей, які послались на свою зайнятість і не скористалися запрошенням.
«Перший сказав йому: я купив землю і мені треба піти і оглянути її; прошу тебе, вибач мені. Другий сказав: я купив п’ять пар волів та йду випробувати їх; прошу тебе, вибач мені. Третій сказав: я одружився і через те не можу прийти» (Лк. 14:18-20), – зрозуміло, що суть не в самих причинах відмовок, адже в кожного з нас є купа справ, які вимагають вкрай термінового, як на нашу думку, вирішення. Суть у пріоритетах: що головніше для нас: заклик Божий (адже, ясна річ, що в ролі пана, що запрошував, виступає Господь Бог), або ж термінові невідкладні житейські справи?
Зрозуміло, що більшість стверджуватиме, що Божий заклик незрівнянно важливіший, але перевагу переважна частина все ж таки віддасть терміновим невідкладним житейським справам… Адже вони на то і невідкладні і термінові, принаймні, нам здається так… Або ж Господь спеціально нагадує про Себе, коли ми загрузли в дійсно термінових і невідкладних справах? Час від часу, але в голові пролітає така думка, проте хай собі вона летить далі, адже зазвичай ми звертаємо увагу на Господній заклик лише коли справ буквально по горло (в іншому випадку цього заклику не помічаємо), або ж Господь у такій ситуації просто нагадує про доволі відомий біблійний факт, що «життя людини не залежить від багатства її маєтку» (Лк. 12:15) і є дійсно більш важливі речі.
Це зрозуміло, але як уникнути подібних незручних ситуацій? Пораду з цього приводу можна знайти в Першому посланні до Коринтян, от лише попереджаємо, що багатьом вона буде явно не до вподоби: «Кажу вам, браття: час уже короткий; отже, ті, що мають жінок, нехай будуть так, ніби не мають їх; хто плаче, наче не плаче; хто радіє, наче не радіє; і хто купує, наче не набуває; і хто користується світом цим, наче не користується; бо минає образ світу цього. А я хочу, щоб ви були без турбот» (7:29-32). Тут так і чекаєш, що хтось скаже: «Легке тобі, Павле, казати подібні речі, а як мені розібратися з усім рейвахом справ і не проґавити заклик Божий?».
Щоб відповісти на це питання, можна вдатися до просторових міркувань про те, як насправді «легко» було апостолові втілювати власне твердження на практиці, проте можна скористатися більш стислою відповіддю і навести Христові слова: «Якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, та йде за Мною» (Мф. 16:24). Так, звучить дещо жорстко і ультимативно (насправді, так воно і є), але в Бога немає півтонів: «Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той марнує» (Мф. 12:30), і недаремно наприкінці вже згаданої притчі Господь попереджає, що мало кому вдається дійсно слідувати за Його закликом: «Бо багато званих, та мало обраних» (Лк. 14:24). Так що зважаючи на це, варто залишатися пильними і не забувати, що коли Бог кличе, краще відкладати вбік усі свої справи.
Такі, так би мовити, Господні «правила гри», і Він їх у жодному випадку, не змінюватимете на догоду нашим примхам, бажанням, а також усіляким «терміновим» справам, які до того ж ще є і «невідкладними».
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Господні «правила гри»
Ваш коментар: