Не засуджувати = нікого ніколи зовсім не критикувати?

У наших парафіяльних, мережевих та інших православних розмовах обговорення теми осудження-неосудження буває настільки гарячим, що саме часто перетворюється на засудження. Як пристрасно ми іноді кричимо один до одного словами «не судіть!..».

Між тим ми не завжди пам’ятаємо, що Господь зовсім не заповідав абсолютно не торкатися гріхів і недоліків один одного – Сам Він не раз викривав їх у людях.

Усі ми пам’ятаємо слова: «Не судіть, щоб і вас не судили» – і на цьому зупиняємося. Але далі є продовження. Воно – про те, що судити гріх можна і слід, але робити це потрібно правильно: «бо яким судом судите, таким судитимуть і вас, і якою мірою міряєте, такою відміряється й вам. І чому ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш? Або, як скажеш братові твоєму: дай я витягну скалку з ока твого, коли колода в оці твоїм? Лицеміре, вийми спершу колоду з ока твого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого» (Мф. 7:1-5).

Виймати скалку з ока ближнього потрібно – але раніше потрібно розібратися зі своєю власною колодою. Як же це зробити? Можливо, так: от, приміром, ми бачимо, що хтось готується скоїти насильство, хтось збирається щось вкрасти, а хтось бреше і зводить наклеп у відкриту, і ми в жодному разі не повинні йому заважати, а відразу повинні каятися у власних гріхах?.. А доки каємося, займаючись своєю колодою, зло, яке ми могли б присікти, безкарно відбудеться? Чи як?..

Думаю от що: постановка питання тут якась невірна. Справа не в «технологіях» (саме їх, формул дії, причому чим простіше – тим краще, ми частенько чекаємо від духівника, від психолога, вишукуємо у духовних книгах і так далі), застосовуючи які ми могли б самозаспокоюватися: «усе правильно зробив». У Христа немає «технологій». Він звертається прямо до глибини людського серця, закликає вийти з двовимірного світу плоских понять – у багатовимірний. І словами Євангелія Він каже нам: бажання судити гріх і зло – хороше бажання, неприязнь до гріха – частина образу Божого у вас, і ніщо нечисте не увійде до Його Царства.

Але ви судите абсолютно неправильно, бо – не любите. Той, кого ви судите – сторонній для вас, чужий. Ви нічого про нього не знаєте, ви намагаєтеся живу людину запхати в певні рамки законицьких формул, ви дивитеся на неї з боку, не торкаючись її, не беручи на себе її немочі, не співчуваючи. І цей гріх нелюбові – ще більший, ніж гріх засуджуваного вами грішника. Чи для того, каже Господь, Я дав вам заповіді, щоб ви злорадно били ними один одного по голові, чи для того Сам у виконання їх пішов на хрест – за всіх вас?

Приклад засудження з розповіді мого знайомого:

«Пив я багато років, буквально спивався, але в глибині душі хотів кинути. А впоратися сам – не міг. Пияцтво адже не в останню чергу – наслідок гордині, запалення самозвеличення, максимум, що може самостійно робити той, хто потрапив у цю залежність – шкодувати себе.

Дружина умовила прийти в храм. І я відчув на собі, що таке диво в євангельському сенсі, що таке милість Бога, для Якого немає неможливого: після першої ж сповіді і причастя я пити перестав. Буквально – як рукою зняло. Пам’ятаю, я буквально як на крилах літав. А оскільки був зовсім недосвідчений у духовному житті, то, природно, став гордитися і звеличуватися: не «Бог допоміг», а «я кинув»! Це, знаєш, особливий вид кайфу: день народження або Новий рік, застілля, усі п’ють, а в мене в келиху газована вода, я сиджу такий упевнений у собі і звисока поглядаю на інших: що ви, слабаки, а от я-то!.. Хочу – і не п’ю.

Чим таке закінчується, я вже знаю тепер. Святі подвижники багато писали про згубність гордині, яка страшніша за всі інші гріхи разом узяті, і про шкоду засудження, я не з книг, а на власному досвіді випробував. Близько року я так погордився, засуджуючи тих, хто п’є, – а потім мене зрубало самого. І я пішов у такий запій, з якого вийти зміг вже тільки через реанімацію, а потім – тривале лікування в клініці.

Зараз я тримаюся з допомогою лікарів і з допомогою Божою, звичайно, і волі своїй гордині намагаюся не давати. І тих, хто п’є, не засуджую. Сам відчув: за що засудиш – у те сам потрапиш. Шкодую алкашів, знаю, яка жахлива ця пристрасть, як вона нищить людину. Буває, намагаюся допомогти: кому дорогу в храм показати, кому телефон лікаря-нарколога дати. І молюся за своїх пияків-приятелів – здебільшого, правда, вже за упокій, горілка багатьох з них у могилу звела».

Погано не те, що ми бачимо в ближньому гріх, – погано, що ми часом бачимо в ньому тільки гріх. Суд (справжній суд, Христовий) може не лише викривати і засуджувати – він може і прощати, і милувати.

Прощення – теж засудження. Але засудження – любов’ю, засудження не на відторгнення і смерть, а на прийняття ближнього у своє серце, у свою відповідальність за нього і на життя. Засудження – у зціленні гріха, бо гріх – не стільки юридична категорія, скільки хвороба, яку потрібно лікувати. Мало того – її потрібно вміти лікувати.

Як навчитися цьому лікуванню? Тут притча про скалку і колоду наводить нас на простий роздум: гріх засудження може бути нам, як не дивно, і корисний. За народним прислів’ям, рибак рибака бачить здалека, за що ми засуджуємо когось – то є і в нас. Спостерігаючи за своїми реакціями на чужі гріхи, ми можемо краще пізнати самих себе. І намагатися усвідомити, якими саме способами розвивається і діє в нас неміч гріха, як з нею можна боротися самому і як можна допомогти позбутися гріха засуджуваному нами ближньому.

Допомогти – по-перше, якщо… «Він сам захоче! А він не хоче! Що толку!» – лунає поспішний голос. Ні, зовсім ні. По-перше, якщо ми самі хочемо і наважилися допомогти. Якщо чекати, коли грішник сам розкається і попросить про допомогу в боротьбі з гріхом – можна прочекати, доки не посивіємо, і не дочекатися. Починати потрібно самим.

А по-друге, в усю віру, яка є, кликати Бога на допомогу: «Господи, я хотів би допомогти цій людині – але абсолютно не знаю, як, з якого кінця взятися, та і сил не маю і особливого натхнення не відчуваю, бо сам увесь у гріхах! Господи, допоможи мені в цьому Сам, навчи, як бути!» І в кожному конкретному випадку – Господь не забариться дати конкретну відповідь, варто тільки спробувати.

Автор: священик Сергій Круглов

Попередній запис

Звідки береться війна

У світі зараз неспокійно, у різних куточках планети – війна. Ти всім серцем переживаєш про все це і тому ночами ... Читати далі

Наступний запис

Немає волі Божої на нашу самотність

Часто приходять жінки в храм і запитують: «Як змиритися із самотністю?» Думаю, ніяк. Змиритися з цим неможливо, тим більше, слово ... Читати далі