Звідки береться війна

У світі зараз неспокійно, у різних куточках планети – війна. Ти всім серцем переживаєш про все це і тому ночами не спиш, просиджуєш, то клацаючи по тв-каналам у пошуках новин, то передивляєшся вміст всесвітньої мережі, активно вступаючи в дискусії, жахаєшся чи радієш, дізнаючись усе нові подробиці про те, що діється у світі, і смакуючи їх.

Ти мало куди виходиш зі своєї кімнати, від мерехтливого екрану комп’ютера, зі своїх соціальних мереж. Але чому ж в тебе відчуття, що ти на передовій, що ти б’єшся з ворогами і знищуєш їх, що ти – носій вищої і останньої правди, яку слід нав’язувати всім і скрізь?

От вже ти і сам у тривозі: ти кажеш, що тобі погано через те, що ти захлеснутий загальною ненавистю і гнівом, що от вже ти смертельно посварився з десятком колишніх друзів, що всіх їх ти вже поділив на своїх і чужих, і що втрати від цієї, віртуальної війни, яка відбувається в Інтернеті та вбиває все добре в людській душі, реальні і непоправні – а значить, ворог роду людського, що штовхає нас на засудження, ненависть і ворожнечу, у чомусь переміг нас.

Ти запитуєш – що відбувається? Звідки береться ворожнеча, з якого насіння виростає війна? Може, варто просто заткнути вуха і очі, відгородитися від усіх, піти в повний затвор, викинути комп’ютер і не читати новин, раз вони так руйнівно діють? Як відповідь – я процитую тобі – ти дозволиш? – слова одного мудреця, рабі Нахмана з Брацлава, про які випадково-невипадково мені самому нагадали днями. Наберися терпіння і вислухай, цитата буде довгою:

«Весь світ повний розбрату. Він палахкотить між народами і усередині міст, він виникає в будь-якому домі, між сусідами, у кожного – з його дружиною, домочадцями, слугами і дітьми. І ніхто не замислюється про кінець, про те, що щоденно людина помирає, з кожним днем наближається до смерті – адже минулий день вже не повернеться.

Знай, усе єдино. Розбрати між окремими людьми, наприклад, між головою сім’ї і домочадцями, – це той же розбрат між царями і між народами. Адже кожен з домочадців відособлюється як би в окремий народ, і вони б’ються один з одним точно так, як і воюють між собою народи.

Якщо навіть хтось, прагнучи до тиші і спокою, уникає сварок, все одно він виявиться втягнутим у розбрати і війни. Те ж саме ми виявляємо, дивлячись на війни царів і народів. Трапляється зрідка, що якийсь народ жадає миру і зовсім не хоче воювати; більше того, він як би схиляється перед своїми сусідами, і не раз. Але його змушують, всупереч його волі, приєднатися до тієї чи іншої сторони, поки не втягнуть у війну.

Те ж саме відбувається і в приватному житті, у домашніх війнах. Адже людина сама по собі – малий світ, в якому знаходить віддзеркалення весь всесвіт. Тим більше людина разом з її домочадцями – усі народи відображаються в них, і вони ворогують і б’ються один з одним.

Тому буває, що людина, яка опинилася на самоті в лісі, може збожеволіти. Причина в тому, що в людині є присутніми всі народи. Коли вона залишається одна, різні народи, що містяться в ній, починають ворогувати, і, у міру того як вони долають один одного, вона вимушена ставати на бік то одного, то другого. Разом з цими перевтіленнями перевертаються всі її уявлення, а від цього і справді можна збожеволіти.

Коли ж людина знаходиться в середовищі інших людей, війна між народами, що відбувається всередині людини, знаходить собі вихід, прориваючись назовні. Вона поширюється на оточення, захоплюючи всіх домочадців і сусідів».

Власне, про те ж нам кажуть і християнські подвижники, і світські психологи, і просто люди, навчені життям, і ми багато разів слухали, і погоджувалися – та тільки забуваємо знову і знову, голівоньки в нас діряві.

Розумієш, друже мій, що відбувається? Джерело ворожнечі і ненависті – не зовні, а всередині, у твоєму серці. Від світу і від ближніх – не піти. І не комп’ютер потрібно викидати, щоб повернути собі втрачений мир душевний, комп’ютер – просто інструмент, він не винний. А звернути увагу – хоча і лінь, і так часом не хочеться!.. – на своє власне серце.

 Автор: священик Сергій Круглов

Попередній запис

Нічна електричка

Вам траплялося спізнюватися на останню електричку, загубитися в нескінченній ночі, відчувати гостроту самотності в ній? Мені – траплялося. Пам’ятаю, я ... Читати далі

Наступний запис

Не засуджувати = нікого ніколи зовсім не критикувати?

У наших парафіяльних, мережевих та інших православних розмовах обговорення теми осудження-неосудження буває настільки гарячим, що саме часто перетворюється на засудження. ... Читати далі