Нічна електричка

Вам траплялося спізнюватися на останню електричку, загубитися в нескінченній ночі, відчувати гостроту самотності в ній? Мені – траплялося.

Пам’ятаю, я вискочив на перон – і побачив, як остання електричка, з прощальним шумом і шипінням зачинивши двері, відноситься в ніч.

Освітлені вікна відносили останню надію, останню віру – віру в тепло, у захищеність, у те, що життя має нічим не порушуваний сенс і порядок, і досить просто віддатися цьому порядку, цьому ритму, щоб бути назавжди врятованим від холоду осінньої ночі, від самотності і занедбаності.

І тільки залишившись один і без всякої людської надії (електричка, судячи з розкладу, була дійсно останньою), залишившись поза метушнею, я зміг вглядітися в те, що навколо.

Зубчастий темний силует лісу. Тиша. Вгорі – зоряне, від краю і до краю, небо. Біля маленької будівлі станції, під ліхтарем, я був абсолютно один. Сподіватися немає на що.

І от тоді я відчув теплий дотик незримої руки і почув голос: «Я з тобою» – навіть не голос, а віковічна терпляча присутність Божа. І чомусь вмить заспокоївся. Ніч була не порожня – вона була повна присутністю Божою.

Так вже виходить, що допомогу Божу, Його живу присутність, ми найясніше відчуваємо саме в такі кризові хвилини самотності і занедбаності.

Мабуть, тоді, коли в нас усе добре, коли ми радісно і захоплено переживаємо хвилини щастя, удачі, натхнення – саме ця радість, що переживається нами так егоїстично, заважає нам бачити щось, окрім самих себе.

Щоб почути нашого небесного Отця, відчути, що Він завжди поруч, нам потрібно залишитися хоч трохи, але самотніми, голими, зазнати мить невдачі, краху, катастрофи. От таку мить я і відчув на нічній маленькій станції, коли спізнився на останню електричку.

Але відчуття дбайливої Присутності не залишило мене. І я ніскільки не здивувався, коли невірне світло фар застрибало по стовбурах дерев і дорозі, і поряд зі мною раптом загальмувала машина.

І водій запитав: «Ей, братику, що, спізнився на електричку?» – «Ну так». – «А куди тобі? Сідай, підвезу». – «Та в мене, бачте, з грошима туго». – «Які гроші. Сідай, нам по дорозі».

Я не був здивований буденним, але дивовижним явищем: у рядових випадках для нашого порятунку Бог посилає нам ангелів, але у випадках екстраординарних – людину, побратима нашого.

 Автор: священик Сергій Круглов

Попередній запис

Маленька людина в пошуках опори в житті

Тема «маленької людини», яка часто-густо піднімається в літературі, – це взагалі тема всього нашого життя. Маленькі люди – це все ... Читати далі

Наступний запис

Звідки береться війна

У світі зараз неспокійно, у різних куточках планети – війна. Ти всім серцем переживаєш про все це і тому ночами ... Читати далі