Немає волі Божої на нашу самотність

Часто приходять жінки в храм і запитують: «Як змиритися із самотністю?»

Думаю, ніяк. Змиритися з цим неможливо, тим більше, слово «смирення» в християнському сенсі зовсім не означає «махнути на все рукою і здатися ворогові». Самотність – одне з лиць нашого ворога, смерті, того ворога, якого і переміг Христос Господь Своєю смертю і Воскресінням, у перемозі над яким покликані взяти участь усі ми. Боротьбі із самотністю присвячена вся наша християнська робота – виходу із себе, зі шкаралупи свого «я», до ближнього, Бога, пізнавання і єднання з ними в любові. Любов – найголовніша Божа заповідь, прагнучи до неї, людина долає самотність.

Немає волі Божої на те, щоб ми були самотніми і страждали, Його воля – у тому, щоб ми були щасливими. Кажу щиро, і зовсім не тому, що у священика, ніби, робота така – «захищати» Бога. Бог нашого захисту не потребує, тим більше, коли ми наявну біду пояснюємо Його волею, скидаємо все на Нього.

Християни повинні самі боротися за щастя, а не тільки «догоджати Богові». У нашому уявленні, що своїми постами-молитвами-сповіддю-причастям-творенням добрих справ ми повинні «догодити Богові», є, поза сумнівом, здорове зерно. Адже для дитини радісно зробити приємно татові і мамі. Але буває і перекіс: по-перше, якщо ми вважаємо все це самоціллю, а не лише засобом для чогось більшого.

По-друге, якщо для нас Бог не стільки Отець, Який любить нас і співчуває нам, скільки грізний Пан і Начальник, то догоджання перетворюється на рабську роботу з-під палиці, тобто в абсолютно протилежне тому, чого Бог хоче від нас.

Чому ми нещасні, чому за щастя, тобто виконання Божої заповіді про любов і подолання самотності, доводиться боротися – боротися іноді тяжко, до крові? Бо ми народилися в пропащому світі, повному зла, гріха, недосконалості і небезпеки. Життя таке, що не щадить нікого, їде по нас байдуже і сліпо, не звертаючи уваги на чиїсь крики і стогони, хрускіт кісток праведників або грішників під колесом.

Те, що ми, всупереч мільйону небезпек, досі живі, можна вважати справжнісіньким дивом, дивом прояву піклування Бога про нас.

Він пішов заради нас на хрест і завжди підставляє Свої руки під ті удари життя, які спіткали нас. Чому і за що все це зло – питання безглузде, сенс має те, що Бог створив, а зло сенсу не має. Доречне інше питання – що з цим злом робити і як з ним боротися.

Як боротися за своє щастя? Я, зрозуміло, не даю жодних порад, які ми іноді легко і охоче роздаємо один одному направо і наліво. Такі поради можуть бути «повз ціль», чи просто шкідливі. Уявлення, що священик знає точні відповіді на всі питання докорінно невірне. Життя, на жаль, ставить значно більше питань, ніж дає відповідей. Але важливо задатися і правильно поставленими питаннями.

Багато самотніх жінки, які регулярно відвідують церкву, кажуть: «Я звикла в усьому покладатися на волю Божу» – звучить ніби правильно, але чи не означає це насправді, як воно нерідко, на жаль, буває: я хочу, щоб Бог, Вищий Авторитет, вирішував за мене, керував мною – але без моєї участі, що я боюся взяти на себе відповідальність за своє життя?

Лейтмотив скарг таких жінок приблизно один: хочу мати чоловіка, але такі мужики, які зустрічаються, мені не підходять, один інфантильний, другий любить випити, з третім немає душевної близькості. Що робити?

Якщо відставити в бік сльози і скарги, то реальних шляхів – два. Або не розмінюватися і наполегливо чекати свого бажаного, про якого мрієш. Але тоді треба тверезо сказати собі: я готова чекати і терпіти роками, можливо, усе життя, але без справжньої любові жити не згодна. Господи, допоможи мені!

Або другий шлях: згадати, що Бог заповідав любити реальних, а не придуманих ближніх, і що головний спосіб отримати любов – почати любити самому. І вийти заміж за того, хто є, хто реально зустрівся в житті, нехай він і не ідеал. І сказати собі тверезо: я готова робити все, що той, хто любить, робить для любимого, народити йому дітей, бути йому вірною, не судити і не відторгати його від себе за його гріхи. Готова допомогти йому від них позбавитися, не чекаючи при цьому, поки разом із справами любові прийдуть і почуття. Господи, допоможи мені!

І той, і другий шлях – це хрест. Хрест ми несемо за прикладом нашого Учителя і Спасителя, а Він прийняв хрест усвідомлено і добровільно. Мука ж і страждання небажані, недобровільні, які лише намагаєшся скинути з плечей – вже не хрест. І користі від таких мук і страждань немає.

Що ж я виберу – продовжувати сидіти, скорчившись у шкаралупі своїх нереалізованих бажань, скиглити у своїх образах і болячках, у паніці спостерігаючи, як минають роки, як незадоволення і смуток переростають у важку депресію? Чи узяти і зробити посильні для мене кроки? Кожен вирішує сам. Тільки в першому випадку – Бог не може пробитися до нас крізь шкаралупу самотності, яку ми самі посилюємо своєю бездіяльністю, а в другому – допомагає нести хрест, і життя набуває сенсу.

Бо кожен хрест, пронесений разом з Христом, у міру своєї віри, кінчається не смертю, а воскресінням. Довести цього прямо зараз я не можу – але можу засвідчити, що зустрічав і тих, хто в терпінні дочекався таки свою любов, і тих, хто в буднях, день за днем, виростив її з того, що було під рукою.

Звичайно, життя повне нюансів, і все буває набагато складніше, ніж у моїх роздумах. У будь-якому випадку, бажаю всім самотнім жінкам не зневірятися, і вірю, що все у вас буде добре. Легко? Ні, легко – це навряд чи. Усе справжнє, кровно важливе, у житті завжди завойовується. У боротьбі із самим собою – у першу чергу, зі своїми пристрастями, ілюзіями, фобіями, страхами, маловір’ям. Так, у боротьбі є реальний ризик отримати рани і покалічитися, але є і реальний шанс перемогти, тому що Бог – за нас.

Автор: священик Сергій Круглов

Попередній запис

Не засуджувати = нікого ніколи зовсім не критикувати?

У наших парафіяльних, мережевих та інших православних розмовах обговорення теми осудження-неосудження буває настільки гарячим, що саме часто перетворюється на засудження. ... Читати далі

Наступний запис

Про Інтернет-гріхи

Гадаю, що жодних спеціальних інтернет-гріхів не існує. Передусім, тому, що сама природа гріха така: це не щось «створене», нове і ... Читати далі