«Один же з них, побачивши, що зцілився, повернувся, гучним голосом прославляючи Бога, і припав лицем до ніг Його, віддаючи Йому хвалу; і це був самарянин. Тоді Ісус сказав: чи не десять очистилися? Де ж дев’ять? Чому вони не повернулися віддати славу Богові, тільки іноплемінник цей? І сказав йому: встань, іди; віра твоя спасла тебе» (Лк. 17:15-19). Отже, вдячність може рятувати, як це сталося у випадку зціленого самарянина, а ще може робити щасливим, адже завдяки вдячності людина усвідомлює, яким багачем вона насправді є. Не вірите? А спробуйте перерахувати блага, якими вас особисто наділив Господь Бог…
Певно, за бажання, ви зможете переконатися в слушності цього твердження, а заодно усвідомити, що вдячність – це погляд на наше життя дещо з іншого ракурсу, на відміну від того ракурсу, з якого нас примушує дивитися світ. Світ примушує нас звертати увагу на те, чого нам бракує, Бог же радить звертати увагу на те, що в нас є. Це зовсім не заклик про те, що варто відмовитися від будь-яких досягнень, вдосконалення і зростання. Зовсім ні, це лише нагадування, що не варто забувати про те, що кожен з нас є власником незліченних скарбів, на які ми зазвичай звертаємо не так вже багато уваги. Хіба що за умови, коли щось з цих скарбів втрачаємо, на кшталт, здоров’я, рідних, душевного спокою. Тоді, так, звертаємо увагу, але буває надто пізно…
Зовсім по-іншому ситуація складається з вдячною людиною: для неї будь-який успіх, будь-яке досягнення, будь-який подарунок, будь-яке добре слово є приводом для радості, вже не кажучи про те, що вона пам’ятає про скарби, які має. З цього виходить, що вдячність є корінням справжнього житейського оптимізму, адже для такого оптиміста кожен день містить у собі безліч приводів для радості, бо за бажання завжди можна знайти привід для подяки близьким, ближнім, і передусім Богу. За що саме? – Оптиміста подібне запитання може здивувати, навіть просто загнати в ступор, адже для нього список благ, за які можна дякувати Творцеві, ближнім і близьким, фактично безмежний, адже він може бути вдячний буквально за будь-що. На кшталт апостола Павла, який свого часу поділився: «Я навчився бути задоволеним тим, що в мене є, умію жити і в злиднях, вмію жити і в достатку; вчився всього і в усьому, насичуватись і терпіти голод, бути і в достатку, і в нестатках. Усе можу в Ісусі Христі, Який мене зміцнює» (Флп. 4:11-13).
Звичайно, щиро повторити подібне за апостолом Павлом насправді мало хто зможе, проте вчитися вдячності не колі не пізно, адже чим більш вдячною стає людина, тим більш щасливою, буквально блаженною вона стає. Нехай навіть це блаженство деякі оточуючі сприйматимуть ледь як не прояв божевілля. Краще бути божевільним для світу, ніж вчинити як решта дев’ять прокажених, які не змогли через брак вдячності усвідомити, Хто саме зцілив їх, як, більш за все, не усвідомлювали до появи хвороби, яким насправді скарбом є фізичне здоров’я. А тепер найголовніше: чи вдячні особисто ми Творцеві за здоров’я, не тільки фізичне, але й духовне, та інші Його незлічені скарби? Чи взагалі помічаємо їх?
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Помітити скарби
Ваш коментар: