Найважливіші стосунки в нашому житті

Хочемо ми того чи не хочемо, у всіх нас є спілкування з Богом.

  • Коли ми ремствуємо на своє життя, ми ремствуємо на Творця.
  • Коли ми переживаємо почуття вдячності незрозуміло до кого за той або інший дар життя, ми тим самим дякуємо Богові.
  • Коли не слухаємо своє сумління, ми не слухаємо Творця.
  • Коли ми чинимо за сумлінням, ми живемо в згоді з Богом. Бо сумління – це Його голос у нас.
  • І, звичайно, коли ми любимо чи здійснюємо по-справжньому добрий вчинок, навіть маленький, ми з Богом. Тепло в серці, яке ми відчуваємо при цьому, – знак Його присутності.

Якщо ми хочемо стати хазяями свого життя, нам треба навчитися розуміти себе, навчитися контролювати свої почуття, зробити ясними свої мотиви. Віддаючи владу емоціям і звичкам, ми відмовляємося від управління своїм життям, ми кидаємося з гори на санчатах вниз. Саме вниз. Привносячи усвідомлення до свого життя, у свої вчинки, ми стаємо хазяями себе. Розумне і відповідальне ставлення до усього – це властивість дорослої людини. Адже тільки доросла людина здатна любити!

У процесі усвідомлення себе ми починаємо розуміти, чому ми поводимося з близькими людьми так, а не інакше, що нам заважає їх любити і як нам слід чинити, чому вчитися, щоб зла в нас було менше, а любові – більше.

У тому числі і наше спілкування з Богом необхідно вивести з тіні на світло. Усвідомити, як ми до Нього ставимося. Чому ми ставимося до Нього так, а не інакше. Чому в нас саме таке уявлення про Бога і наскільки воно вірне. Що нам заважає хоч би дякувати Йому за все те, що Він дає нам. Що нам заважає в повнішій мірі користуватися Його дарами.

Бог грає занадто велику роль у нашому житті, щоб ми могли дозволити собі не помічати Його. Доки ми не зрозуміємо, чого Він бажає нам, відповідно до якої Його логіки вишиковуються зовнішні обставини нашого життя, ми не розберемося до кінця в тому, чому наше життя таке і як зробити його краще. Доки ми не налагодимо відносин з Ним, ми не налагодимо відносин із собою.

Богу і Церкві нічого від нас не треба. Наші стосунки з Богом і Церквою – це завжди споживання. У цьому спілкуванні ми завжди отримуємо більше, ніж віддаємо. Як Земля не може нічого віддати Сонцю, як діти завжди в боргу перед батьками, так і людина нічим не може віддати Богові. Усе, що Отець бажає нам, Він бажає нам для нас, а не для Себе. Кидати десятку на церковний піднос нас теж ніхто не примушує: якщо шкода – можемо не кидати. Церква бажає нашого спасіння, нашого вдосконалення в любові, а не нашої десятки, що б не казали із цього приводу неуки.

Умовно стосунки з Богом можна розділити на три рівні, по мірі нашого егоїзму:

  1. Звернення до Бога з метою рішення своїх тимчасових, земних проблем. «Дай!» Це той початковий рівень споживання.
  2. Звернення до Бога з метою отримання любові і вічної радості. «Помилуй!» Це вищий рівень споживання.

Християнська філософія є єдиною наукою, яка серйозно і глибоко вивчає любов. Більше того, любов є головною і єдиною метою християнства. Міра наближення до справжньої любові – єдине мірило успіху духовного життя християнина. І що найголовніше, цей успіх дійсно досягається. Життя людей змінюється, поступово наповнюється любов’ю.

Мета, яку людина ставить собі на цьому рівні споживання, висока. Блага цієї мети – безцінні. Адже ми з вами знаємо, як потрібна нам любов. А висока мета вимагає серйозних зусиль. Вже на цьому рівні досягнення результату вимагає повного і уважного застосування всього, що нам пропонує Церква, – богослужінь, таїнств, молитов, постів. Не обійтися без боротьби з пристрастями.

  1. Послух Богові з Любові до Бога, з метою бути з Богом.

«Слава Богу за все!» Це вищий рівень духовного життя. Така людина вже розуміє, що рай прекрасний і цінний не стільки тим, що там вічна радість, скільки тим, що там – Христос.

Одна з найвражаючих речей у житті сучасного суспільства – це те, що, при надзвичайно корисливому відношенні до життя, багато людей не користуються ні з чим не зрівняним багатством християнства, яке, до того ж, пропонується нам дарма!

Люди готові витрачати чималі гроші на психологів, часто з досить обмеженим результатом. Хоча пік моди і минув, деякі ще піддаються на дурман різних «таємних доктрин» і «учителів Сходу». Так, це спокусливо – повірити в те, що є легкий, чорний хід, що веде до досконалості і щастя. Про нього майже ніхто не знає, а мені пощастило – купив книжку або зустрів Учителя (чи учнів Учителя). Чи купив послуги якогось крутого фахівця.

Повірити в те, що шлях до досконалості і щастя – не таємний, не засекречений і відкритий не обраним або багатим, а усім, набагато важче. Багато що в нас опирається тому, щоб повірити в це.

По-перше, нам все-таки дуже хочеться бути обраними, особливими, не схожими на інших. Тим більше, що приємного – бути схожим на пересічних віруючих, які зазвичай не досягають значних висот у цьому житті?

По-друге, «немає пророка у своїй вітчизні». Невже тут багато хто знає істину, а я не знаю? Як таке може бути? Набагато легше переміститися на літаку в Індію, ніж перемістити свою свідомість від зла до любові.

По-третє, тому, щоб раптом сфокусувати свій зір на найближчому храмі і увійти до нього, нам перешкоджають злі духи. Вони-то знають, що в цьому затертому нашими поглядами храмі – реальна небезпека для них. І вони впливають на нас з тією метою, щоб викликати в нас пристрасть відторгнення чи навіть ненависті до Церкви.

Пристрасть ненависті до християнства бісам вселити нам легше, ніж будь-яку іншу пристрасть, оскільки всі інші наші слабкості є основою для цієї пристрасті. Механізм поневолення працює так. Наприклад, людина зв’язана пристрастями розпусти, заздрості і засудження. Якщо вона стане віруючою, їй доведеться перестати розпусничати, почати боротися із заздрістю і засудженням. Тому ці три пристрасті підживлюють пристрасть ненависті до Церкви. Вони як три скажені пси, що стоять біля церковної огорожі і кусають нас, коли ми намагаємося наблизитися.

Таким чином, очевидно, що чим більше в людини пристрастей, тим сильніше її ненависть до Церкви. «Невіра походить від порочного життя і марнославства», – каже святитель Іоанн Златоуст.

І відбувається цікава річ. Людина, яка ніколи не мала жодних стосунків з Церквою і ні в чому від неї не потерпіла, при згадці про Церкву, про Бога ледь не впадає в лють. Вона відчуває справжнісінькі емоції стосовно Церкви і віруючих людей як до своїх особистих кривдників. Якщо з вами відбувається подібне, замисліться над цим. Подумайте, чи часто ви в такій мірі ненавидите когось, хто не спричинив вам жодного зла і кого насправді ви абсолютно не знаєте?

На жаль, ця ненависть дійсно особиста. Ця ненависть виходить від істот, які добре знають Церкву, мають з нею особисті стосунки, назва яким – війна. Нам ця ненависть вселяється цими істотами. І ми слабкі чинити опір їй, бо в нас надто багато гріхів і поганих звичок. Але є сила, яка може допомогти нам.

Бог не є по відношенню до нас чимось зовнішнім, далеким. Він завжди поряд з нами і в нас. І тому, вивчаючи Його, ми в будь-який момент можемо до Нього звернутися. Він нас чує. Ми можемо Його проклинати, казати Йому, що не віримо в Нього. Можемо звинувачувати Його в тому, що нам або нашим близьким погано. Це буде нарікання.

А можемо просити його про допомогу в розумінні Його. Можемо зізнаватися в тому, як нам важко в житті, ділитися найпотаємнішим і просити про допомогу. Можемо плакати без слів. Можемо дякувати Йому за те, що Він стільки усього дав нам і досі терпить нашу невдячність і наші гріхи. Це буде молитва.

Від чого нам краще – від нарікання чи від молитви, відчути легко. Зворотний зв’язок ми швидко відчуваємо в нашій душі.

Не слід чекати грому і блискавок, коли ми грубимо Йому. Бо, коли ми чекаємо, чи не уразить нас блискавка у відповідь на нашу зухвалість, ми думаємо, що Він такий же легкодухий як ми. Але Він інший. Його безмежна любов до нас покрила, як океан – пісок, вже таку кількість нашого зла, що ще декілька піщинок нічого не змінять. І якщо ми хочемо навчитися любити, нам варто чинити так само – прощати і покривати все своєю любов’ю. Це і є справжня любов.

Якщо нас влаштовують третьосортні пристрасті, можемо вчитися їм у людей з телевізора. Якщо ми хочемо досконалої любові, доведеться вчитися їй у Бога. Його дивна любов – от приклад для нас. І ми здатні любити так! Христос сказав: «Будьте досконалі як Я». Він не сказав би цього, якби це було для нас неможливим. Коли нам допомагає Бог, для нас усе можливе, адже Він – Творець світу, і Він – Любов.

Автор: Дмитро Семеник

Попередній запис

Свобода – це можливість

Більшості людей подобається слово «свобода». Кожен хоче бути вільним або, принаймні, вважати себе таким. І напевно, сучасна людина має більше ... Читати далі

Наступний запис

Навіщо Богу наші прославляння і вдячності?

«На богослужіннях тільки і роблять, що співають, хвалять, славословлять, дякують Богові. Мене це дуже бентежить. Навіщо Богу наші прославляння і ... Читати далі