Свобода – це можливість

Більшості людей подобається слово «свобода». Кожен хоче бути вільним або, принаймні, вважати себе таким.

І напевно, сучасна людина має більше можливостей бути вільною, ніж наші предки. Дозволено практично все. Обман, аборти, гомосексуалізм, несплата податків, хабарництво, зрада, магія, наркоторгівля, сутенерство. Більше того, роблячи все це, ти можеш належати до «еліти держави». Власне, «еліта» і організовує всю цю діяльність, і не можна стати її частиною, не беручи участь в її брудних справах.

Зрозуміло, дозволені і дрібніші «слабкості»: можна не вчитися, грубити учителям, купувати оцінки, продавати підробні дипломи вишів у метро, уникнути служби в армії, стати знаменитим без зусиль і таланту, організувати секту, випускати неякісні продукти.

У порівнянні з радянськими часами, з’явилися і позитивні можливості: можна їздити за кордон, купувати будь-які речі, читати будь-які книги, дивитися будь-які фільми, безперешкодно і безкарно відвідувати храми.

Які ж плоди цієї свободи? Чи зробила вона нас щасливими?

Плоди свободи індивідуальні для кожної людини. Бо кожен користується їй по-своєму.

Свобода – вона на те і свобода, що не примушує. Зокрема і не примушує бути щасливим.

Комусь свобода допомогла. Він звільнився від зайвого у своєму житті, знайшов головне. Свобода допомогла йому реалізувати свої таланти і знайти сенс свого життя.

Але дуже багато хто скористався свободою собі на шкоду. Психіатри спостерігають катастрофічне зростання числа залежних людей. Залежності від алкоголю, від наркотиків, від тютюну, від комп’ютерних ігор, від азартних ігор, від Інтернету. Нарешті, любовна залежність.

Залежність – це крайня міра несвободи, це в’язниця, в яку людина заганяє себе сама. Корінь у всіх залежностей один – нещасне дитинство. І нещасних дітей зараз набагато більше, ніж було за часів несвободи, оскільки свобода призвела до розвалу сім’ї. А є ще і різні пристрасті, скажімо, до сексу, до збагачення, до красивого одягу, до слави, до влади. Усі ці пристрасті – це теж залежності, тільки менш виражені, але і вони обмежують реальну свободу людини, диктуючи їй різні обмеження.

Так свобода перетворюється на свою протилежність.

І це не дивно. Адже свобода – не кінцева мета. Свобода – це можливість. Це можливість досягти тієї чи іншої мети. Якщо ставимо правильну мету – свобода приносить користь нам, якщо помилкову – вона шкодить нам.

Образно це можна уявити так. Потік людей рухався глинистою, брудною дорогою. Ноги людей в’язнули в глині, але все-таки можна було йти. Праворуч від цієї дороги височіли пагорби і гори. Сухі дороги вели по них вгору в різних напрямах. Ліворуч знаходилося смердюче болото. І гори, і болото були відокремлені від глинистої дороги огорожею з попереджувальними написами.

Прихід свободи означав падіння огорожі з обох боків дороги. Люди стали розбрідатися в різні боки. Хтось зробив крок праворуч, вибрав гірські шляхи, нелегкі, але які ведуть далеко вгору. Дуже багато хто узяв лівіше, у болото, і повгрузали в ньому. Для них свобода закінчилася можливістю борсатися в трясовині своїх пристрастей і залежностей, практично нікуди не рухаючись, тільки угрузаючи все глибше і глибше.

Що цікаво, про свободу більше люблять говорити ті, які повгрузали в болоті. Для них свобода – виправдання того плачевного стану, в якому вони опинилися. Хоча насправді, який сенс від такого використання свободи?

Ті, хто мужньою ходою йдуть у гори, менше говорять про свободу. Бо вони розуміють: чим більше свободи – тим більше відповідальності. І ще невідомо, куди ти прийдеш. Прийдеш у прекрасну країну, що квітне садами, – ти скористався свободою кращим чином. Звалишся в прірву – краще б не було такої свободи. Бо свобода – не самоціль, а лише можливість досягти мети.

Однією з цілей може бути внутрішня свобода. Внутрішня свобода – це такий стан людини, в якому вона за будь-яких обставин вільна вибирати те, від чого їй добре.

По суті, саме внутрішня свобода – справжня свобода. Маючи внутрішню свободу, можна бути вільним у будь-якому суспільстві (державі) і навіть у в’язниці. Свобода як юридичне право не робить нас вільними, поки ми не вільні усередині себе.

Нашу внутрішню свободу ускладнюють не інші люди, не держава, не традиції. Нашу внутрішню свободу ускладнюють наші залежності, наші пристрасті і страхи.

Пристрасть – це звичка, сильне нав’язливе бажання. В українській мові слово «пристрасть» має і інше значення – страждання. І це не випадково: будь-яка пристрасть не лише обмежує свободу, але і мучить.

Допустимо, пристрасть до грошей, до збагачення. Багата людина може бути внутрішньо вільною. Але людина, яка пристрасна до грошей, багата вона чи бідна, вільною бути не може. Вона страждає не лише від браку грошей. Вона страждає від самої можливості втратити гроші, і обмежує свою свободу, щоб їх зберегти.

Чи вільна заздрісна людина? Ні! Заздрість не дозволить їй купити дешеву машину, якщо є хоч якась можливість роздобути престижну. І так в усьому.

Чи вільний той, хто хворий на пристрасть марнославства? Ні. Пихатому не дозволено відчувати радощі від доброї справи. Він робить усе лише заради марнославства, а марнославство і добро не сумісні. Пихатий не вільний від страхів. Він зобов’язаний робити все так, щоб подобатися іншим.

Можливо, наша «улюблена» пристрасть – любовна, залишає нас на волі? На жаль, любовна пристрасть – не любов. Це любовна залежність. Вона примушує нас бути з людиною, якої ми насправді не любимо, мучити її і себе. Свободою тут і не пахне.

Найбільш очевидна несвобода у випадку сильних пристрастей – залежностей. Характерний епізод у спогадах колишнього наркомана: «Мама дала мені на дорогу тільки тисячу рублів, це все, що в мене було. Я вийшов на перон, дивлюся: бігає наркоманка, горілкою торгує. Мені наркоманку видно відразу – худа, щойно вмазала. Я до неї підійшов, кажу: «Є чого?» Вона каже: «Є, тільки в маленьких чеках і немає ні шприців, нічого». Тобто нюхати доведеться. І от, хоча я все розумів і знав, що вона мені дасть не наркоту, а вапно, все одно я віддав їй останні гроші. Природно, вона мені вапно і продала. Я його винюхав. І тут до мене дійшло, що, попри те, що я все знаю, усе розумію, я все одно це роблю. І це і є безсилля мене як наркомана перед наркотиком. Мозок, сила волі – нічого це не працює».

У кожного з нас – кілька пристрастей, що обмежують нашу свободу. Свобода зростає в міру звільнення від пристрастей. Протилежні до пристрастей чесноти – щедрість, скромність, довіра, доброзичливість, цнотливість, терпіння, милосердя. Вершина чеснот – любов. Чим більше в людини чеснот, тим більше любові.

Виходить, що справжня свобода – у любові. Не в любовних жалюгідних пристрастях, не в любовній залежності, а в справжній любові.

Хто по-справжньому любить, той по-справжньому вільний. Той, хто любить – безстрашний. Він не прив’язаний до речей і може подарувати другу те, що треба і йому самому. Йому байдужа слава, і він вільний від думки інших. Він нікому не заздрить, тому не засмучується успіхами інших і не змагається з ними. Той, хто любить – вільний навіть у тому, щоб з мирним серцем відпустити коханого туди, де тому буде краще.

Єдине, чого боїться той, хто любить, – втратити любов і знову впустити у своє серце зло. Але боротьба за любов – його вільний вибір.

Автор: Дмитро Семеник

Попередній запис

Справжній реалізм

Загалом, більшість людей не можна вважати реалістами, бо вони так чи інакше думками перебувають або ж у минулому, що притаманне ... Читати далі

Наступний запис

Найважливіші стосунки в нашому житті

Хочемо ми того чи не хочемо, у всіх нас є спілкування з Богом. Коли ми ремствуємо на своє життя, ми ... Читати далі