Серце Ісуса (Ів. 11:1-45)

І закапали сльози Ісусові.

Чимало коментаторів цього уривка Євангелія на перший план висуває Божу силу Ісуса, яка звершила неймовірне чудо – воскресила людину, котра вже чотири дні спочивала в могилі. До мене, однак, більше промовляє інший аспект цієї історії – людськість Ісуса. Мене вражає людська нормальність Ісуса.

Правда про Ісуса говорить про Його божественну й людську природу – був справжнім Богом і справжньою людиною. Ця істинність людськости з нечуваною експресією проявилася в нинішньому уривку.

Читаємо в ньому, що Ісус любив Марту, Марію та Лазаря. Читаємо, що назвав Лазаря приятелем. Читаємо, що Ісус зворушився, розчулився, заплакав. Ці сльози над могилою приятеля є особливим доказом Його людськости й нормальности.

Як добре, що Ісус мав серце, що скуштував людських почуттів і трагедій. Тому можемо бути впевнені, що розуміє нас і, оскільки спізнав нашу долю, є дуже близький нам.

Попередній запис

Стати богом (Ів. 10:31-42)

Хіба не написано в вашім Законі: Я сказав: ви боги? Нужденність і цілковитий нуль – ось образ людської природи, заплямованої ... Читати далі

Наступний запис

Справжнє життя (Ів. 11:19-27)

Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити Де є Ісус, там є життя. Справжнє життя, а не якесь ... Читати далі