І закапали сльози Ісусові.
Чимало коментаторів цього уривка Євангелія на перший план висуває Божу силу Ісуса, яка звершила неймовірне чудо – воскресила людину, котра вже чотири дні спочивала в могилі. До мене, однак, більше промовляє інший аспект цієї історії – людськість Ісуса. Мене вражає людська нормальність Ісуса.
Правда про Ісуса говорить про Його божественну й людську природу – був справжнім Богом і справжньою людиною. Ця істинність людськости з нечуваною експресією проявилася в нинішньому уривку.
Читаємо в ньому, що Ісус любив Марту, Марію та Лазаря. Читаємо, що назвав Лазаря приятелем. Читаємо, що Ісус зворушився, розчулився, заплакав. Ці сльози над могилою приятеля є особливим доказом Його людськости й нормальности.
Як добре, що Ісус мав серце, що скуштував людських почуттів і трагедій. Тому можемо бути впевнені, що розуміє нас і, оскільки спізнав нашу долю, є дуже близький нам.
