Сила в слабкості (Лк. 18:1-8)

Оборони мене від мого супротивника!

Людині важко визнати, що чогось не може, не вміє, що щось перевищує її сили та вміння. Людині важко погодитися з власною слабкістю. І, можливо, так і треба – життя ставить перед нами чимало викликів, треба бути твердими, треба боротися.

Це життєве правило не можна, однак, так само просто перенести на духовне життя. У духовному житті потрібне щось цілком протилежне – усвідомлення й визнання власної слабкости, жалюгідности, гріховности. Лише такий крок відкриє нашу душу для Бога. Поки віритимемо у власну силу – казатимемо Господу Богові: «Почекай», «Упораюся без Тебе», «Ти мені не потрібний». Якби вдова не була вдовою, якби мала чоловіка й родину, то ніде не шукала б допомоги, нікого ні про що не просила б.

Людина вже від часів раю має високі устремління та хоче бути великою. І це цілком можливо, але шлях до цього лише один – визнання власної слабкости. Просто так: «Сила Моя здійснюється в немочі. Отож, краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене» (2Кор. 12:9).

Попередній запис

Сміється той, хто сміється останній (Лк. 17:26-37)

Їли, пили, женилися, заміж виходили, аж до того дня, коли… прийшов же потоп, і всіх вигубив. Звичайне життя. Одні працюють, ... Читати далі

Наступний запис

Піднесений грішник (Лк. 18:9-14)

Хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться. Християнство – це віра в Бога та довіра до Нього. Можеш ... Читати далі