Оборони мене від мого супротивника!
Людині важко визнати, що чогось не може, не вміє, що щось перевищує її сили та вміння. Людині важко погодитися з власною слабкістю. І, можливо, так і треба – життя ставить перед нами чимало викликів, треба бути твердими, треба боротися.
Це життєве правило не можна, однак, так само просто перенести на духовне життя. У духовному житті потрібне щось цілком протилежне – усвідомлення й визнання власної слабкости, жалюгідности, гріховности. Лише такий крок відкриє нашу душу для Бога. Поки віритимемо у власну силу – казатимемо Господу Богові: «Почекай», «Упораюся без Тебе», «Ти мені не потрібний». Якби вдова не була вдовою, якби мала чоловіка й родину, то ніде не шукала б допомоги, нікого ні про що не просила б.
Людина вже від часів раю має високі устремління та хоче бути великою. І це цілком можливо, але шлях до цього лише один – визнання власної слабкости. Просто так: «Сила Моя здійснюється в немочі. Отож, краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене» (2Кор. 12:9).
