Поклоніння (закінчення)

Тепер давайте подивимося, як у нашому зверненні до Бога дяка переходить у хвалу, а хвала – у поклоніння. Є чудове місце в 94-му Псалмі, яке прекрасно описує розвиток поклоніння. Перші два вірші зображують гучне, тріумфуюче хваління – набагато голосніше, ніж дозволено в деяких церквах! Там говориться:

«Прийдіть, у радості заспіваємо Господу, виголосимо славу Спасителю нашому. . .»

“Виголосимо” – не означає голосно співати. Це означає кричати.

«…Станьмо перед лицем Його з хвалою, піснями прославимо Його»

Зауважте знову два етапи в підході до Бога: дяка і хвала. Немає іншого шляху доступу до Бога.

Біблія дуже логічна. Вона не просто просить нас дякувати і славити Бога, але і каже чому. Ви пам’ятаєте, у Псалмі 99:5 наведено три незмінні причини дякувати Богові:

«…Бо Господь милосердний, милість Його вічна й істина Його з роду в рід»

Тепер у Псалмі 94:3-5 нам дані причини славити Бога. По-перше:

«…Бо Господь – Бог великий і Цар великий над усіма сильними землі».

Тут слово “великий” спожите двічі. Господь – великий Бог і великий Цар над усіма богами. І ми підтверджуємо Його велич гучною, тріумфуючою, захопленою хвалою.

І потім ми бачимо Його як могутнього Творця.

«Бо в руці Його всі глибини землі, і висоти гір всі Його. І море – Його, бо Він створив його, і сушу створили руки Його».

Таким чином ми приходимо до нього дякуючи Йому і вихваляючи Його за чудеса Його творіння.

Але це тільки наближення. Отже, як ми вже бачили, хвала і дяка – це те, як ми звертаємося до Бога. І у вірші 6-му ми переходимо до поклоніння:

«Прийдіть, поклонімось і припадімо до Нього, та, схиливши коліна, помолимось перед Господом, Який створив нас…»

Ми перейшли від слів до ставлення і положення тіла. Ми почали з хвали і дяки, але це не кінцева мета. Коли християни зупиняються тільки на дяці і хвалі – вони упускають мету – поклоніння; не вимова вустами, але відношення глибокої поваги, що виражається в положенні тіла. Чому ми поклоняємося? Вірш 7: «…Бо Він – Бог наш…»

Поклоніння належить тільки Богові. Коли ми поклоняємося Йому, ми підтверджуємо, що Він наш Бог.

«…А ми, люди, – паства Його і вівці руки Його».

Отже, це властиво нам, народу Божому, поклонятися Йому. Поклоніння підтверджує стосунки між нами, як Божим народом, і Богом, нашим Творцем і Спасителем.

Але вірш 7 не закінчується на цьому місці. Перша частина 8-го вірша відкриває дивовижний секрет:

«О, коли б ви нині послухали голосу Його: Не робіть жорстокими сердець ваших…»

Чому ця окрема маленька частина включена у вірш про поклоніння? Бо коли ми поклоняємося, ми по-справжньому чуємо голос Божий. І коли ми поклоняємося, ми припиняємо говорити. Ми вже покричали і прославили, і тепер ми чекаємо в тиші, у положенні, що виражає повагу перед Богом.

Хтось сказав, що харизмати дуже бояться тиші. Можливо, це правда. Але приходить і час мовчання. Хто знає, як довго це мовчання може тривати? Чи готові ми віддати Богові 10 хвилин? Багато церков можуть подумати, що це абсолютний непорядок – 10 хвилин мовчання. Тільки Бог визначає, скільки нам слід перебувати в мовчанні перед Ним. Але в цьому положенні ми відкриті для слухання голосу Божого.

Руф і я майже щодня виділяємо час для прославляння і поклоніння Богові. (Руф веде прославляння, бо в мене вже немає голосу.) Часто, дуже часто, коли ми приходимо в положення поклоніння і наш дух затихає перед Богом, Він говорить нам. І ми отримуємо так багато натхнення, попередження і утвердження від Нього в цей час. Я дуже обережний у тому, що стосується пророцтв, але якщо пророцтво приходить в атмосфері поклоніння і готується цією атмосферою, я, зазвичай, готовий вірити тому, що Бог каже нам.

Але якщо ми ніколи не підходимо до поклоніння по-справжньому, ми не надаємо Богові можливості промовляти до нас.

Зверніть увагу на цю послідовність у Псалмі 94: гучна, тріумфуюча, захоплена хвала вводить нас у присутність Божу. Ми славимо Його з причин, наведених тут. Але коли ми входимо в Його присутність, то усе це змінюється. Немає більше слів вдячності і хвали, але повага і поклоніння в присутності Всемогутнього Бога, ми відкриті, щоб почути Його голос.

Ісус сказав декілька ключових слів про поклоніння в Іоанна 4:23, які були адресовані жінці-самарянці: «Але прийде час, і нині вже є, коли справжні поклонники кланятимуться Отцеві духом та істиною, бо таких поклонників шукає Отець Собі».

Чи не так, чудове висловлювання. Всемогутній Бог шукає тих, хто поклонятиметься Йому. Але ми повинні поклонятися Йому так, як це нам наказано. Вірш 24: «Бог є Дух, і тим, що поклоняються Йому, належить поклонятися духом та істиною».

Згідно Біблії, людина складається з трьох складових: духу, душі і тіла. Я думаю, наша душа дуже активна в хвалі і дяці. Але коли справа стосується поклоніння, то в нашому дусі ми набуваємо прямого спілкування з Божим Духом. І це щось таке, на що наша душа не здатна.

Саме Дух Святий дає нам можливість з’єднатися з Богом. Ті з нас, хто мав досвід наповнення Духом Святим, знають, що це змінює увесь образ нашого поклоніння. Ми входимо в абсолютно новий вимір. Наповнення Святим Духом не робить нас досконалими або вищими стосовно інших людей, але це вивільняє в нас щось, що робить нас здатними оцінити те, чим має бути поклоніння.

Ми також повинні поклонятися Богові в істині. Істина, я вірю, вимагає щирості. Дуже важливо, щоб ми були щирими в нашому поклонінні. Щоб проілюструвати це, я хочу навести маленький приклад з книги Левит, книги Старого Завіту, що описує священицькі обряди і жертвопринесення.

Господь дає вказівки, що може бути принесено в жертву і що не може. У книзі Левит 2:1,2 Він вимагає, щоб певна ароматична смола, звана “ливан”, завжди брала участь у кожному жертвопринесенні:

«Якщо яка душа хоче принести Господу жертву приношення хлібного, нехай принесе пшеничного борошна, й увіллє на нього єлею, і покладе на нього ливану, і принесе його до синів Ааронових, священиків, і візьме повну жменю борошна з єлеєм і з усім ливаном, і спалить це священик у пам’ять на жертовнику; це жертва, пахощі, приємні Господу».

Приношення включало різні елементи, у тому числі борошно і єлей (останній є прообразом Святого Духа). Тільки частина їх спалювалася; усе інше йшло священикові. (І наші пожертвування, що віддаються Богові сьогодні, також служать і Божим служителям – сьогоднішнім священикам.) Але увесь ливан спалювався, бо ливан у Старому Завіті – прообраз поклоніння, і ця частина наших жертв належить тільки Богові, і більше нікому. Як важливо пам’ятати, що ми не приносимо поклоніння нікому, але тільки Господові.

Ливан сам по собі не має краси, але коли він спалюється, ця смола дає дивовижні пахощі. І це в точності відбиває, чим наше поклоніння є для Бога: прекрасними, ароматними пахощами, які досягають Бога.

З іншого боку, є один елемент, який не повинен входити в будь-які приношення Богові. З книги Левит 2:11: «Ніякого приношення хлібного, яке приносите Господу, не робіть квасного, тому що ні квасного, ні меду не повинні ви спалювати в жертву Господу».

Мед у своєму природному стані – смачний і солодкий. Але спалений він стає чорною липкою масою. Таким чином Господь каже наступне: «Не принось Мені жодного поклоніння, яке не витримує вогню. Принось Мені ливан, бо чим більше вогню, тим він стає ароматнішим. Але не принось Мені поклоніння, яке після випробувань і обробки стає чорною липкою масою».

Подумайте про це. Запитайте себе: «Чи намащую я свої молитви медом або я приношу ливан? Чи кажу я Богові те, чого не збираюся робити? Чи я молюся Йому в дусі та істині?»

Завершальна дуже яскрава картина поклоніння міститься в 1-му Коринф’ян 6:16,17. Це дуже відвертий уривок, оскільки Біблія чесна книга. Павло каже: «Хіба не знаєте, що той, хто з’єднується з блудницею, стає одним тілом з нею? Бо сказано: “Обидва будуть одна плоть”. А хто з’єднується з Господом, той є один дух з Господом».

Ми також маємо бути відвертими і бачити цей контраст. Перший приклад Павла – це безсоромне статеве з’єднання. Але, разом з цим, Павло говорить про людину, що з’єднується з Господом у дусі. Іншими словами, є два види з’єднання: фізичне і духовне. Поклоніння – це духовне з’єднання; це єдиний шлях, як наш дух може прямо з’єднатися з Богом. І цей союз приносить плоди.

Коли ви думаєте про поклоніння, пам’ятайте, що таким чином ваш дух з’єднується з Божим Духом. З цього єднання приходить родючість. У духовному сенсі, як і у фізичному, з’єднання веде до відтворення.

Приділіть час, щоб вникнути в цю послідовність, яка має на меті з’єднання з Богом: дяка – хвала – поклоніння. Будьте вільними у вашій дяці і вашому славослів’ї, але завжди пам’ятайте, що вища точка – поклоніння.

Попередній запис

Поклоніння

Дяка і хвала – наше ставлення до добрості і величі Бога – це щось, що пов’язане з вустами. Це те, ... Читати далі