Світ любить героїв, він схиляється перед ними. Проте відразу слід зауважити, що світ любить вигаданих героїв, які не мають жодної вади, жодного недоліку, а саме їхнє життя швидше нагадує нестримний зліт угору, ніж звичайне буденне життя кожного з нас. Саме такі герої подобаються людям, саме таким героям вони готові поклонятися і наслідувати.
Хоча про яке наслідування може йти мова, якщо герой – це не звичайнісінька людина, як ти чи я, а надлюдина, фактично небожитель, адже такі герої подобаються людям. Мало кому подобається герой, який здійснив щось неймовірне чи прожив дійсно гідне наслідування життя, хоча насправді є цілком звичайною людиною зі своїми вадами та слабостями, одним словом, такий самий, як ти чи я.
Але чому такі герої мало кому подобаються? Чому люди швидше готові шанувати вигаданий образ ніж реальну людину, таку як усі? Річ у тім, що людям легше поклонятися якомусь вигаданому образу героя, ніж усвідомити, прийняти той факт, що героєм може стати фактично будь-хто з нас. Головне тут – хотіти їм стати і докладати необхідні зусилля задля досягнення бажаної мети. А трудитися, тим більше жертвувати чимось заради чогось вищого мало хто хоче, значно легше повірити в якійсь вигаданий образ та брати з нього взірець, а насправді нічого не робити.
З тієї причини не так багато людей хочуть брати приклад з біблійних героїв, адже вони постають перед нами не як небожителі, які не припускаються жодних помилок, завжди впевнені в тому, що роблять, і не мають жодної вади, на які так багатий кожен з нас. Зовсім ні, перед нами з’являються цілком «земні» люди, які часто помиляються, сумніваються і загалом поводяться як більшість з нас.
Проте, попри цей непоказний факт, вони залишаються по-справжньому героями, людьми, які творили дійсно дивовижні речі, що власне робить звичайну людину героєм. У чому ж секрет «геройства» біблійних героїв? Відповідь на це запитання подає один біблійний епізод.
Одного разу «звелів Ісус учням до човна сідати», сам же «на гору пішов помолитися насамоті; і як вечір настав, був там Сам. А човен вже був на середині моря, і кидали хвилі його, бо вітер зірвавсь супротивний. А о четвертій сторожі нічній Ісус підійшов до них, ідучи по морю» (Мт. 14:23-25). Коли ж учні побачили Вчителя, що простує по воді, сильно налякалися і закричали, «а Ісус до них зараз озвався й сказав: Заспокойтесь, це Я, не лякайтесь!» (в. 27). Апостол Петро на ці слова заявив: «Коли, Господи, Ти це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді» (в. 28). Отримавши згоду від Спасителя, Петро «вилізши з човна… став іти по воді… Але, бачачи велику бурю, злякався, і зачав потопати, і скричав: Рятуй мене, Господи!» (в. 29,30).
Чим же закінчилася це дивовижна історія? «Ісус простяг руку й схопив його, і каже до нього: Маловірний, чого усумнився? Як до човна ж вони ввійшли, буря вщухнула» (в 31,32). Отже, ми бачимо надзвичайний, геройський вчинок – Петро простує по воді, а також цілком людську і зовсім не «геройську» поведінку – Петро лякається і починає тонути. Що ж стало причиною того, що Петро почав ходити по воді? – Він попрохав про це Ісуса. Що стало причиною, що Петро почав тонути? – Через страх він перестав бачити Ісуса. Отже, причиною дивовижного вчинку Петра був Господь Ісус Христос. І це стосується не лише Петра, але й всіх біблійних героїв: «Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі» (Фил. 4:13). …А також кожного з нас. Звісно, якщо ми хочемо здійснити щось надзвичайне і важливе.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Секрет геройства
Ваш коментар: