“За кого Мене люди вважають?” (Лк. 9:18)
Таке запитання поставив одного разу Христос Своїм учням. Можна б припустити, що Він не володів тогочасною інформацією про Свою особу; не відчував особливого припливу духовних сил у тих, що йшли за Ним, чи тої ненависті, якою кипіли недруги, коли Він пробував достукатися до їхніх сердець! Та Він знав усе і до певної міри випробовував Своїх учнів, відтак давав їм зрозуміти, що вони повинні володіти правдивою інформацією про Нього. Ця істина, що перед ними Христос, Божий Помазаник (Лк. 9:20), повинна була їх перемінити; у світлі Його слова вони повинні були визначитися з основними цінностями і остаточно обрати дорогу свого земного життя. Учні зробили вибір і все, що змогли, пожертвували задля Царства Божого. Жили і вмирали фізично, пам’ятаючи слова Богочоловіка, Котрий казав: “…Хто ради Мене згубить душу свою, той її збереже” (Лк. 9:24). Та Христове питання не втратило своєї сили по сьогодні. У наш час воно стає все більш актуальним, бо появилося багато інтерпретаторів християнської релігії, фальшивих пророків, що перекручують Христові слова і баламутять людський розум різними об’явленнями, запевнюючи, що отримали таке право від самого Богочоловіка. Дарма що Христос застерігає, що другий Його прихід буде несподіваним: “Бо як блискавка та вибігає зо сходу, і з’являється аж до заходу, так буде і прихід Сина Людського” (Мт. 24:27). Дарма, що про всіх новітніх засновників різних християнських течій Спаситель сказав: “…Бо постануть христи неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити великі ознаки та чуда, що звели б, коли б можна, і вибраних” (Мт. 24:24), люди й надалі продовжують виражати свою віру не життям за Божим Словом, яке відновив у нашій свідомості Ісус Христос, лише дослідженням самої іпостасі другої Особи Божої і відтворенням історичних подій Христового побуту на землі. Одні стараються доказати, що то істота прирівняна до ангела, інші приписують Йому лише Божественну природу, ще інші – вбачають у Ньому тільки людину, яка володіла особливими здібностями. Інші спотворюють історичну дійсність про Ісуса настільки, що називають себе Його фізичними потомками. Нелегко сьогодні зберегти себе у вірі чистого сповідування, коли тебе атакують з різних сторін інформатори злого духа, запевняючи, що лише тоді Богові вгодите, коли Його для себе дослідите. І тим, хто на роздоріжжі беззаконня купується на такі речі, адресовані такі слова Ісуса: “Коли б Я не прийшов і до них не казав, то не мали б гріха, тепер вимовки не мають вони за свій гріх” (Ів. 15:22).
Чому так легко пристаємо до тих, хто постійно намагається викликати непорозуміння в релігійних громадах, хто нищить дух єдності в Христі, хто побутовими речами вселяє недовіру до слова Божого, яке звучить у Христовій Церкві. Чому їм вдається так легко вселити безлад у нашу душу?
– Бо ми не читаємо Божого Слова!
Чи треба шукати доказів про Божественну природу Христа? Вистачить послухати Івана Євангелиста, бо власне його устами Христос Сам дає про Себе свідчення: “Отець Мій працює аж досі, працюю і Я” (Ів. 5:17); “… Бо як мертвих Отець воскрешає і оживлює, так і Син, кого хоче, оживлює” (Ів. 5:21); “…Слова, що Я вам говорю, говорю не від Себе, Отець, що в Мені перебуває, – Той чинить діла ті. Повірте Мені, що Я – в Отці, Отець – у Мені! Коли ж ні, то повірте за вчинки самі” (Ів. 14:10-11). Він не зобов’язує нас досліджувати такі речі, ні, просить лише, щоб ми повірили Його слову. Коли ж люди вірою приймають Сина Божого, то почують Його голос: “Поправді, поправді кажу вам: наступає година, і тепер уже є, коли голос Божого Сина почують померлі, ті, що почують, оживуть” (Ів. 5:25). Вище цитовані слова Св. Євангелія призначені на те, щоб ми свідомо шукали в Христі і через Христа вічного буття в Бозі, щоб постійно бажали життя і проганяли спокусу, що іноді ставить знак запитання щодо життя після смерті.
Хто має право і може визначити наше майбутнє життя? Ми знаємо, що це абсолютне право Творця, але його Він переадресовує: “І Він дав Йому силу чинити і суд, бо Він – Людський Син” (Ів. 5:27). Щоб наука Бога була доступнішою людині і щоб вона почувала себе більш відповідальною перед Божим законом, Син Божий приймає людську природу і співживе з людьми, стаючи прикладом до наслідування. Та більше, щоб люди прийшли до розуміння правди і спаслися, Господь Бог приготовляє з ними спільну жертву. “Один-бо є Бог, і один Посередник між Богом та людьми – людина Христос Ісус, що дав Самого Себе на викуп за всіх” (1Тим. 2:5-6) – чуємо натхнені Богом слова апостола Павла. Так просто Господь дає нам про Себе свідоцтво як про Богочоловіка, посередника між Творцем і творінням.
Нам же залишається слухати Його, щоб не множилися в нашому тілі гріхи, щоб пожадливість не тьмарила розуму, щоб жертва Богочоловіка не стала нам на суд і осудження, щоб Святе Письмо не було лише об’єктом досліджень і суб’єктивних оцінок.
Слухаючи Спасителя, зважаймо на самих себе і біймося, щоб наше життя не було сповнене тільки життєвими клопотами, зводилося лише до гніву і лицемірства, обжерства і пияцтва та розпусти. Живім у дусі Євангельської науки: “Тож пильнуйте.., і кожного часу моліться, щоб змогли ви уникнути всього того, що має відбутись, та стати перед Сином Людським“ (Лк. 21:36).
