Господи, я мушу зізнатися Тобі, що грішу одним з головних гріхів. І в мене немає ані крихти сумніву щодо цього. Я ЗАЗДРЮ.
Я навіть не хочу виправдовуватися. Якщо йдеться про заздрість, то це немає жодного сенсу. Напевно, це один з не багатьох гріхів, у випадку якого кожна спроба виправдання видається фальшивою.
Господи, я погано почуваюся зі своєю заздрістю. А може, краще було би сказати: зі заздрощами? Я хотів би звільнитися від них. А не можу. Я не можу звільнитися від тих голочок заздрости, коли моя кохана посміхається до іншого чоловіка, хоча й знаю, що вона кохає лише мене. Я не можу позбутися настирної заздрости, коли бачу якийсь гарний котедж, збудований заможним знайомим, якому, хоча він не зовсім працьовитий, вдалося те, що мені не вдається вже багато років, і можливо вже ніколи не вдасться: він заробив багато грошей. Я не вмію без заздрости думати про людей, які мають краще здоров’я, вродливіших дружин, мудріших дітей…
Мій Господи, я знаю, що заздрість нищить серце. І це не лише в духовному вимірі. Вона додає стресів та гризот, які успішно підривають людське здоров’я. Ще тисячу років тому мудрець Сирах написав у старозавітній книзі: «Заздрість і гнів позбавляють віку, а журба завчасно старість приводить» (Сир. 30:24).
Мій Боже, я просто все ще не вмію впорядкувати в голові та серці свої справи. Я не вмію відкласти «усяку злобу, і всякий підступ, і лицемірство, і ЗАЗДРІСТЬ, і всякі обмови», а також багато інших злих непотрібних почуттів і жадати «щирого духовного молока, щоб ним вирости вам на спасіння» (1Пет. 2:1-2).
Так, апостоле Петре, ти знаєш, що немає іншої дороги, щоби не погубити себе в житті. Є лише дорога правди: про себе, про найдорожчих осіб, про дійсність цього світу. А правда в цьому випадку така: любов до мене не залежить від кількости посмішок інших людей, а вартість людини не вимірюється величиною її будинку, здоров’ям або його відсутністю, вона також не залежить від того, наскільки мудрі діти, яких вона привела на цей світ…
Господи, бережи мене від заздрости…
